Проте Селестино не наступив двічі на одні й ті ж граблі і вдруге вже не дав Гульвісі поручительства. Одначе й надалі іноді позичав Гульвісі і сто, і двісті, і навіть п’ятсот реалів, коли той приходив до нього без копійки за душею, запевняючи, що сьогодні неодмінно зірве банк. Утім, були і такі, що ручалися за Гульвісу по кілька разів — так, ніби він і не протермінував жодного векселя або ж мав солідний банківський рахунок. Гульвіса зачаровував їх своїми манерами, своєю драматичною переконливою бесідою.
Гульвісі не раз вдавалось обвести довкола пальця самого Зе Сампайо, відлюдькуватого і нетовариського чоловіка дони Норми, власника взуттєвого магазину в Нижньому Місті, цілковиту протилежність своєї дружини, який попри все і далі його поважав і позичав гроші. Навіть після того прикрого випадку, коли Гульвіса взяв у нього в борг кілька пар найвишуканіших дорогих туфель і, не гаючи часу, перепродав їх за безцінь магазину-конкуренту в присутності приголомшених реалізаторів Сампайо, бо, бачте, йому терміново знадобилася невелика сума готівкою для гри в підпільну лотерею.
Проте Сампайо знайшов виправдання негідному вчинку Гульвіси і вибачив йому.
Того ж вечора завжди веселий та безтурботний Гульвіса розповів Зе Сампайо, як усю ніч йому снилася дона Жіза, яка перетворилася на страуса і ганялася за ним безкраїм степом, а він ніяк не міг збагнути, чи то була спроба любовних ігрищ посеред густих зелених трав — так хтиво виблискували її розпусні очі, чи то вона хотіла його заклювати своїм могутнім дзьобом. Гульвіса прокидався у холодному поту і відганяв від себе той жахливий сон, потім знову засинав, змушуючи себе думати про щось приємне, проте вперта вчителька й далі мчала за ним із розкритим зажерливим дзьобом і хтиво вилискувала безсоромними очима. Якби ж дона Жіза була своєї звичайної зовнішності, Гульвіса не став би тікати, а залюбки пристав на домагання тієї бісової ґрінги[5] з її дурнуватим акцентом і любов’ю до філософії. Оскільки ж дона Жіза була вкрита страусиним пір’ям, йому нічого не залишалось, окрім як ганебно тікати. Вранці, після ночі таких жахіть, Гульвіса прокинувся неймовірно втомлений від постійної біганини, весь в холодному поту, так ще й без копійки за душею. Він обнишпорив увесь будинок, проте намарне: напередодні забрав у дони Флор усі гроші, навіть дріб’язок. Тоді вирішив позичити у когось зі своїх давніх знайомих, але марно — останнім часом він аж занадто зловживав довірою кредиторів. І ось, проходячи повз «Каза Стела», успішну взуттєву крамницю Зе Сампайо, з численним і розмаїтим асортиментом взуття, його осінило: можна тимчасово долучитися до цієї прибуткової взуттєвої справи, перепродуючи за безцінь взуття, і це був чудовий спосіб швидко роздобути невелику суму грошей.
У нього могла і не виникнути така геніальна ідея, нечесна і недоладна на перший погляд, проте дуже спритна та прибуткова, якби не той страус уві сні, який в реальності приніс йому таку чималу поживу і він виграв солідну суму завдяки вирученим за взуття коштам. Сповнений вдячності за розуміння, він гідно зайшов увечері в крамницю Зе Сампайо і в присутності приголомшених реалізаторів сплатив вартість придбаного вранці товару, потім зі сміхом розповів про свою винахідливу витівку і запропонував Зе Сампайо випити з цієї нагоди. Той відмовився, проте він не гнівався на Гульвісу й надалі підтримував із ним дружні стосунки і продавав йому взуття з десятивідсотковою знижкою або ж у кредит.
У кредит видавалась йому тільки одна пара і лише після того, як Гульвіса погасить попередню заборгованість.
Те, що Зе Сампайо прийшов попрощатися з Гульвісою, послугувало ще вагомішим доказом доброго ставлення до нього, хоч і візит цей був дуже короткий. За останні десять років він уперше відвідав таку церемонію, бо завжди гидував похоронами, прощаннями, панахидами та поминками. Зе Сампайо не раз діставав прочухана від дони Норми за те, що відмовлявся йти з нею на ці сумні церемонії:
— Ганьба тобі, Сампайо, коли помреш, навіть не буде кому твою труну винести…
Він кидав на неї лютий погляд, проте не відповідав, а лише закусував великий палець правої руки — так він робив завжди, щоб не сперечатися з розлюченою дружиною.
Отож попрощатися з Гульвісою прийшли такі поважні особи, як Селестино, Зе Сампайо, його родич Шимбо та архітектор Шавес, доктор Баррейрос — вагома постать у правосудді, та поет Годофреду Фільйо. Прийшли також його колеги з префектури, що всім їм Гульвіса заборгував невеликі суми. Очолював цю групу відвідувачів, вбраний у чорне, велемовний та урочистий, високоповажний директор із догляду за парками та садами міста. Зібралися попрощатися з Гульвісою сусіди — від бідного до багатого. Були і друзі, такі ж затяті завсідники казино, кабаре, гральних кубел і веселих будинків розпусти: Мірандау, Курвело, Пе де Жеґе, Валдоміро Лінс і його молодший брат Вілсон, Анакреон, Кардозу Пероба, Ариґоф і П’єр Верже з його соколиним профілем… Деякі з них, як, скажімо, доктор Жіованні Ґімараенс — лікар і журналіст, якого важко було зарахувати до тієї чи тієї категорії, він був близький як до вельмож так і до простолюдинів, усіма шанований і невідомий водночас.
5
Ґрінго — в країнах Латинської Америки зневажлива назва іноземців європеоїдів, зокрема американців.