Володимир Ар 'ев:
— Для того щоб контролювати область і впливати на виборців, треба тримати під контролем тих, хто виборців забезпечує роботою. Всі підприємці на Донеччині дуже швидко були поставлені під єдиний «дах». Як писав у червні минулого року тижневик «Дзеркало тижня» «…рідко, коли перспективний бізнес має право на існування в регіоні без предметного втручання контролерів. В окремих випадках мова йде про викуп перспективного бізнесу, у більшості — про долю в підприємстві. Найбільш вперті власники в результаті стають найбіднішими. Але це — якщо повезе».
Володимир Ар 'ев:
— Посилення тиску на бізнес, встановлення тотального контролю супроводжувалося діями, які чітко описані в криміна льному кодексі як такі, за які світить в'язниця. Бориса Колесникова — голову донецької облради, праву руку господаря Донбасу Рината Ахметова вже заарештували по одному з таких звинувачень, що його однодумці розцінюють як політичну розправу.
Але за період, поки група Ахметова безроздільно керувала Донецькою областю, люди зазнавали фізичних розправ. Дехто навіть за принципи поплатився життям — підприємці, журналісти, прості люди, які чинили опір несправедливості. Вони сподівалися на те, що нова влада президента Ющенка захистить їх. Але поки що сподівання виявилися марними. Героям наступних історій довелося пережити немало і тоді, і тепер.
Загнати усіх підприємців — і дрібних, і середніх — під єдиний дах непросто. Для цього потрібен час і чітко організована структура, яка займатиметься тільки цим. За свідченнями очевидців, таке спецугрупування існувало. І час був теж — головні події розвивалися у 2001–2003 роках.
Олег Белоусов, генеральний директор ТОВ «Екосинтез», м. Слов'янськ:
— Есть какая-то структура в Донецке в виде мощной серьезной фирмы или нескольких фирм, которые работают на разных рынках. Эта фирма доминирует над всем, от нее зависит, будет существовать мелкий бизнес где-то или не будет. Эта фирма назначает своих представителей. В Славянске до прошлого года была структура «Укрлига». Она охватывала регион: Славянск, Краматорск, Красный Лиман. Но чувствовали себя хорошо, и местные органы власти подыгрывали, потому что решалось это на высоком уровне. Именно через нее решались проблемы финансового плана, проблемы давления какого-то решения вопросов эта фирма и деньгами обладала и властью. И ряд убийств, которые произошли здесь и Игоря Александрова, были связаны с этой структурой.
Краматорськ. З одного боку — промислове місто з розвиненою інфраструктурою. З іншого — його називають кримінальною столицею Донбасу. Молоді місцеві підприємці, як правило, міркують над тим, як непомітно почати свій бізнес. Бо якщо починати голосно і відкрито — на запах успіху злетяться не тільки ті, хто захоче поділитися їх прибутком, але й майбутні консультанти і співзасновники.
Історія людини, яка вирішила діяти самостійно зворушила своєю трагічністю і жорстокістю.
26 вересня 2002 року у Києві зникають сини директора закритого акціонерного товариства «Тяжпромкомплекс» Валерія Карпенко: Денис — директор Краматорського відділення «Укрсімбанка», Дмитро — директор Краматорського пивзаводу. Молоді люди отримували у Києві другу освіту. Тоді ця історія стала відома на всю Україну.
Валерій Карпенко, генеральний директор ТОВ «Тяжпром-комплекс»:
— Когда это произошло, я, конечно, понимал, что хоть их и похитили в Киеве, киевские к этому отношения не могли иметь. Тем более была попытка увести следствие совсем в другую сторону. Я, тогда Янукович был губернатором, попытался к нему обратиться, но Янукович не принял. Заместителем у Януковича работал Логвиненко. Я к нему обратился с просьбой, чтобы он меня свел с Колесниковым. Я понимал, что у Ахметова профессиональная служба охраны, я предполагал, что его люди знают все эти структуры, имеют свои рычаги воздействия. Я обратился с просьбой, чтобы меня свели с Колесниковым, чтобы он меня потом свел с Ахметовым. Логвиненко пообещал, но мне так показалось, что он испугался.
Батько починає пошуки. Звертається до всіх можливих інстанцій, їде в Київ. Результату немає — злочинці продовжують водити його по замкненому колу, вимагають все більше грошей.
Вже згодом Валерій дізнається про те, що сталося найстрашніше і він ніколи не побачить синів живими.
Валерій Карпенко:
— Цинизм этих отморозков был в том, что в день похищения они были убиты. Похитили и убили сразу. Водили меня 1,5 года вместе с сотрудниками СБУ и Генпрокуратуры.
Протягом цього часу злочинці вимагали гроші з Валерія. Над людиною відверто і цілеспрямовано знущалися, бо справа не обмежувалася викраденням з метою викупу. Причина цього злочину — у бажанні підприємця бути самостійним.