Після супу вони з’їли лосося в зелені, скуштували фаршировану грибами кулеб’яку, закінчили маленькими пельменями в сметані. Господиня дбала, щоб стаканчики були повними, забавляючи їх кулінарними байками.
-- Раніше добру горілку виготовляли в основному великі шляхетні роди: Разумовські, Шереметьєви, сім’я Юсупових… Але й червоні дбають про це. Недавно, один зі співпрацівників Менделєєва, Кучеров, вдосконалив рецептуру “Московской”, тепер до неї додають трохи соди й оцтової кислоти. Треба признати, результат доволі… цікавий.
-- Звідки ці делікатеси? – запитав зацікавлено Кроне. – Бо те що готують в кухні…
-- Там куховарять для робочого люду, -- перебила його Вєра Борісовна. – Для керівництва в нас особливий фонд. Інколи нас відвідують посадові особи. Ззаду будинку є три кімнати, в яких залишили дореволюційну обстановку, і спеціальна кухня.
-- А оце все? – офіцер обвів навколо рукою.
-- Це… моя кімнатка, офіційно – склад інвентарю, -- посміхнулася з іронією господиня. – Такі часи.
Кроне кивнув головою, проте далі не заглиблювався, відчував, якщо вийде за рамки більш-менш невинних байок, то не отримає жодної відповіді. Жінка, яку Жеглін представив, як керівничку, становила загадку. Безсумнівно, вона була освіченою, можливо, походила з аристократії. Близьке знайомство з посланцем доньки Дохторова могло свідчити, що Вєра належить до створеної Ксенією групи. Повинна існувати якась мережа, організація, завдяки якій Жеглін подорожував по країні, а навіть за її межі. Проте в Кроне не було ілюзій, він розумів, що не довідається про це нічого, такі правила гри. У випадку провалу і допиту, краще знати якнайменше…
-- Де я буду спати? – поглянув запитально офіцер на господиню.
-- Тут збоку є вільна кімната, -- втрутився Жеглін. – Он ті двері біля ванни.
Жінка ледь помітно скривилася, спопелила росіянина поглядом.
-- Пан майор – людина тактовна і джентльмен, -- сказав Жеглін лагідно, підкресливши звання товариша. – Ти ж його не положиш у спільній залі, його там воші з'їдять.
-- Якщо це проблема… -- почав Кроне.
-- Ні, в жодному випадку, -- відповіла швидко Вєра. Вона легко зарум’янилася, кинула на Жегліна короткий погляд.
-- Тоді я йду спати, -- пробурмотів збентежений Кроне. Не потрібно було великої інтуїції, аби здогадатися, чому подруга Жегліна воліла, щоб майор не зайняв сусідню кімнату. В майже порожньому приміщенні стояло старе ліжко, яке походило ще з дев’ятнадцятого століття, але не дивлячись на зовнішній вигляд, було надзвичайно вигідним. Накрохмалена, з запахом свіжості постіль була розкішшю, якої майор не очікував. Він роздягнувся і в самій білизні заліз під легку, пухову ковдру. Під оздоблену мереживом подушку поклав пістолет, з надією, що проспить всю ніч спокійно, але якщо щось піде не так, живцем він не дасться. Росіяни знайдуть багато способів, щоб змусити його говорити, та й тем для розмов їм не забракне. Попередня діяльність Кроне в “Двійці” обросла легендами. В цьому були як хороші, так і погані сторони, але саме зараз і тут – виключно погані. Всупереч побоюванням, він не чув з-за стіни жодних клопітливих звуків, і не трапилося нічого поганого. Майор заснув каменем, як тільки притулив голову до подушки. Розбудив його спів півнів. Глянув на годинник – доходила дев’ята, очевидно, півні в селі співали не тільки на світанку. Коли він потягнувся по зброю, то натрапив на ще щось. Витягнув дивну, красиво одягнену ляльку з фарфоровим, відтвореним у найдрібніших деталях, обличчям. Вона лежала глибше під подушкою, якби не випадок, Кроне ніколи б її не зауважив. Таку забавку в магазині не купиш. Навіть до революції. На каймі оздобленої рюшами сукні чиїсь руки вишили напис:”Е.В. Татьяна Голицина”. Кроне підвів брови – Голіцини були княжим родом, можливо, що забавка опинилася тут цілком випадково… А може і ні? Майор не мав жодного наміру когось про це питати. Старанно поклав ляльку на місце, побризкав себе холодною водою і легенько постукав у двері кімнати господині.
-- Заходь! – вигукнув енергійно Жеглін.
Росіянин сидів за сніданком, навколо розходився запах свіжоспечених булочок і справжньої кави. Це точно не було стандартне меню закладу, в Совіцькому Союзі бракувало навіть ячмінної кави…
-- Пригощайся, -- запросив його Жеглін. – Боюся, на найближчий час доведеться забути про такі приємнощі. Там, -- він показав на прикриту срібною кришкою тарілку. – Ковбаски.
Кроне розрізав ще теплу булочку, намастив свіженьким маслом, налив собі кави. Він знав, що добрий сніданок рідко коли трапляється під час виконання завдання.