Що ж до інших священнослужителів Кнайп-Гілл: конгрегаціоналіста містера Ворда, весліанця містера Фолі і підстаркуватого лисого священника-баптиста, який волав свої вакханалії у церкві Ебенезера, — пастор називав їх зграєю вульгарних сектантів і заборонив Дороті мати з ними будь-які справи, якщо вона не хотіла викликати його невдоволення.
5
Була дванадцята година. У великій напівзруйнованій теплиці, де потьмянілі й позеленілі від часу та бруду шиби на дахових вікнах тепер переливалися, немов старе римське скло, поспіхом і дуже гучно репетирували «Карла І».
Дороті не брала участі у самій репетиції, її завданням були костюми. Взагалі-то, у всіх виставах, які ставили дітлахи з церковної школи, більшість костюмів виготовляла саме вона. Режисурою та постановкою займався директор церковної школи Віктор Стоун — або просто Віктор, як кликала його Дороті. Цей щуплявий, напрочуд діяльний, чорноволосий молодик двадцяти семи років, одягнений у чорне на манер пастора, саме гарячково розмахував скрученим сценарієм перед шістьма дітьми, які тупо витріщалися на нього. На довгій лавці при стіні ще четверо дітлахів вправлялися у «закулісних шумах», з дзенькотом б’ючись на кочергах, а в перервах сварячись через брудний пакетик м’ятних цукерок, сорок за пенні.
У теплиці було страшенно жарко і сильно смерділо клеєм та дитячим потом. Дороті стояла навколішки на підлозі зі шпильками в роті і ножицями в руці, швидко розрізаючи аркуші коричневого обгорткового паперу на довгі вузенькі смужки. Поруч, на гасовій плитці, булькотіла клеєварка; позаду, на вкритому чорнильними плямами робочому столі, що добряче хитався, громадилися купа незакінчених костюмів, аркуші коричневого паперу, швейна машинка, мотки мотузки, шматки сухого клею, дерев’яні мечі та відкриті баночки з фарбою. Дороті саме обмізковувала, як би його виготовити дві пари ботфортів сімнадцятого століття для Карла І та Олівера Кромвеля, і краєм вуха чула сердиті крики Віктора, який аж пінився від злості, що з ним частенько траплялося на репетиціях. Акторство було у нього в крові, а тому репетиції з нетямущими дітлахами видавалися йому несусвітньою нудьгою. Він походжав туди-сюди перед рядами юних акторів, виголошуючи палку напучувальну промову та час від часу роблячи випад проти одного чи іншого з них дерев’яним мечем, який узяв зі столу.
— Вдихни бодай трохи життя у свої репліки! — кричав він, штрикаючи у живіт одинадцятирічного хлопчика з лицем, як у вгодованого бичка. — Не лінуйся! Скажи так, щоб я тобі повірив! А то ти схожий на труп, який закопали, а потім знову вирили. Для кого ти бубниш собі під ніс? Випростайся і крикни на нього як слід. І зітри з обличчя цей похоронний вираз!
— Персі, іди-но сюди! — крикнула Дороті зі шпильками у роті. — Хутенько!
Вона виготовляла обладунки з клею і коричневого паперу, а це, мабуть, найгірша робота, якщо не брати до уваги тих злощасних ботфортів. Після стількох років практики Дороті могла майже що завгодно зробити з клею та коричневого паперу; у неї навіть виходили цілком пристойні перуки з коричневої паперової шапочки і пофарбованого клоччя, яке вона використовувала для імітації волосся. Можна було вжахнутися, якщо підрахувати, скільки часу Дороті витрачала за рік, вовтузячись з клеєм, коричневим папером, марлею та іншими атрибутами аматорських театрів. У всіх церковних фондів була хронічна потреба в грошах, а тому вони мало не щомісяця влаштовували шкільні вистави, процесії чи виставки живих картин, не кажучи вже про доброчинні базари та розпродажі.
Коли Персі — Персі Джоветт, маленький кучерявий хлопчина, син коваля — зліз із лави і з нещасним виглядом підійшов до Дороті, вона схопила шматок коричневого паперу, приклала до Персі і, вирізавши дірки для шиї та рук, обгорнула навколо хлопцевого тулуба та швидко сколола шпильками — і чорновий варіант нагрудника готовий. Теплиця заповнилася какофонією голосів.
ВІКТОР: Ну ж бо! Заходить Олівер Кромвель. Це ти! Ні, не такі Ти що думаєш, Олівер Кромвель скрадався б на сцену, як собака, якому щойно дали хорошого прочухана? Випростай спину. Груди вперед. І насупся. Це вже краще. А тепер: «КРОМВЕЛЬ: Стояти! У мене пістолет!» Ну ж бо!
ДІВЧИНКА: Будь ласка, міс, мама просила вам переказати, міс...
ДОРОТІ: Не крутися, Персі! Ради всього святого, постій хвилинку спокійно!
КРОМВЕЛЬ: Штояти! У мене піштолет!
МАЛЕНЬКА ДІВЧИНКА НА ЛАВІ: Містере! Я впустила свою цукерку! [Схлипуючи] Я впустила цуке-е-е-е-ерку!
ВІКТОР: Ні, ні, ні, Томмі! Ні, ні, ні!
ДІВЧИНКА: Будь ласка, міс, мама просила вам переказати, що вона не зможе зробити мені панталони, як обіцяла, міс, бо...
ДОРОТІ: Я так ще чого доброго шпильку проковтну, якщо ти будеш так вертітися.
КРОМВЕЛЬ: Штояти! У мене піштолет...
МАЛЕНЬКА ДІВЧИНКА [в сльозах]: Моя цуке-е-е-е-е-ерка!
Дороті схопила пензлик з клеєм і почала гарячково намащувати коричневий папір, обгорнутий навколо торса Персі, наліплюючи на нього вузенькі смужки вздовж і впоперек, одну поверх одної, зупинившись, лише коли папір почав чіплятися їй до пальців. За п’ять хвилин з клею та коричневого паперу вона зробила панцир, який, коли трохи підсохне, зможе витримати навіть удар справжнім мечем. Персі, «закутий у сталь», що врізалася йому у підборіддя гострим паперовим краєм, подивився на себе з нещасним, приреченим виглядом собаки, якого хазяїн вирішив покупати. Дороті взяла ножиці, розрізала нагрудну пластину з одного боку і, відклавши її на кінець столу сушитися, взялася за іншу дитину. У теплиці пролунав страшенний гуркіт, коли «закулісники» почали репетирувати звуки пістолетних вистрілів та кінських копит. Пальці Дороті вже всі були в клеї, тож вона час від часу змивала його у відерці з гарячою водою, яке тримала напоготові. За двадцять хвилин Дороті завершила три нагрудні пластини. Пізніше їх потрібно ще буде доробити: пофарбувати алюмінієвою фарбою і вшити шнурівки по боках; а тоді ще треба було зробити броню на стегна і найгірше — шоломи. Віктор, розмахуючи мечем і намагаючись перекричати стукіт копит галопуючих коней, уособлював по черзі то Олівера Кромвеля, то Карла І, то «круглоголових», «кавалерів[34]», селян чи придворних дам. Діти вже починали нудитися: позіхали, скиглили й нишком обмінювалися копняками та щипками. Поки що покінчивши з нагрудними пластинами, Дороті змела сміття зі столу, підтягнула до себе швейну машинку й взялася за дублет кавалера із зеленого оксамиту — насправді то була пофарбована зеленкою марля, яка, втім, на відстані виглядатиме досить непогано.
Ще десять хвилин напруженої роботи. Порвалась нитка, у Дороті мало не вихопилося «чорт!», але вона вчасно спохопилася і швиденько протягла нову нитку у голку. Час грав проти неї. До дня вистави залишалося всього лиш два тижні, а їй ще стільки всього потрібно було зробити: шоломи, дублети, мечі, ботфорти (ті ботфорти переслідували її вдень і вночі, ніби привид днів минулих), піхви, манжети, перуки, шпори, декорації. Від однєї думки про все це їй робилося зле. Батьки дітей ніколи не допомагали з костюмами для шкільних вистав; точніше, вони завжди обіцяли допомогти, але у них завжди з’являлися важливіші справи. У Дороті розколювалася голова — почасти через спеку в теплиці, а почасти від напруження, адже вона шила й одночасно намагалася придумати, як зробити ботфорти з коричневого паперу. Вона навіть на деякий час забула про рахунок від Каргілла на двадцять один фунт сім шилінгів і дев’ять пенсів. Не могла думати ні про що інше, окрім величезної купи недоробленого одягу, що чекала на неї. І так весь день. Проблеми одна за одною сипалися їй на голову: то костюми для шкільної вистави, то прогнута підлога у дзвіниці, то борги з крамниць, то в’юнок у горошку, — і кожна по-своєму нагальна й виснажлива, так що вони витісняли одна одну.
Віктор пожбурив дерев’яний меч на підлогу і вийняв свого годинника.
— На сьогодні досить! — сказав він різким серйозним тоном, якого ніколи не полишав у спілкуванні з дітьми. — Продовжимо у п’ятницю. Розходьтеся, та хутчіш! Очі б мої вас більше не бачили!
Він подивився услід дітлахам, а, щойно вони зникли з очей, одразу ж викинув їх з голови, дістав з кишені ноти й почав нервово походжати туди-сюди, багатозначно зиркаючи на дві приречені рослини у кутку, чиї мертві брунатні пагони звисали з країв горщиків. Дороті й далі сиділа, схилившись над машинкою, і шила зелений оксамитовий дублет.
34
У виставі зображено події та персонажів Англійської громадянської війни XVII ст., яка розгорілася на основі конфлікту між тодішнім королем Карпом І, якого підтримували англікани («кавалери»), та парламентом під керівництвом Олівера Кромвеля, якого підтримували пуритани («круглоголові», що виступали за очищення англіканської церкви від католицьких обрядів).