ГЛУХИЙ [співає]: Кошик мій кошик...
РУДИЙ: Забери свої лапи від мого пальта, Жиде. Ти поки своїх вошей не позбудешся, ніякої одежі від мене не отримаєш.
ЧАРЛІ [співає]:
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ [спросоння]: Це ти, Майкле, любий?
МІСІС БЕНДІГО: У того падлюки, може, друга жінка була жива, коли він зі мною одружився.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [гортанним голосом проповідника за катедрою]: Якщо комусь відомо причину, чому ці двоє не можуть бути зв’язані священними узами шлюбу...
ЖИД: Друг! Теж мені друг називається! Пальта йому шкода позичити!
МІСІС ВЕЙН: Ну, коли вже мова зайшла про чай, то і я від горнятка чайку не відмовлюся. Ще коли моя бідолашна матуся була жива, ми з нею чайничок за чайничком випивали...
ПРОНОЗА-ВАТСОН [сам до себе, сердито]: Сволота! Самі ж до гріха доведуть, а потім ще й за ґрати запроторять... Навіть діло закінчити не вспієш... Сволота!
ГЛУХИЙ [співає]: Кошик мій кошик...
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ [спросоння]: Мій любий Майкл... Який же він був ласкавий, мій Майкл. Ніжний і щирий... Більше я на інших чоловіків навіть не дивилася, відколи зустрілася ввечері з моїм Майклом за бійнею Кронка і він дав мені два фунти сосисок, які випросив у магазині собі на вечерю...
МІСІС БЕНДІГО: Я так розумію, що обіцяного чаю нам доведеться чекати аж до завтра.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [наспівує, згадуючи]: Над річками Вавилонськими ми сиділи та плакали, згадуючи тебе, о Сіоне[49]!..
ДОРОТІ: Ох, як холодно, як страшенно холодно!
ХРЮКАЛО: Усе, з мене годі... більше жодної ночі просто неба до самого Різдва. Завтра я розживуся на нічліг з ліжком, навіть якщо доведеться його силою з них видрати.
ПРОНОЗА-ВАТСОН: І він називає себе детективом? Сміт з «Летючої бригади»! Летючий Іуда, ось він хто! Тільки й можуть, що хапати колишніх в’язнів, котрим жоден суддівський дзьоб не дасть і шансу.
РУДИЙ: Ну, я пішов за кип’яточком. Може, в когось бодай мідяк завалявся?
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ [підводиться]: Ой Боже ж ти мій! Уся спина мов переламана! Святий Боже, аж у нирки та лавка вдавилася! А снилося мені, що лежу я в м’якій постелі, а на столику поруч чашка чаю стоїть і дві скибки хліба з маслом. Ет, після такого вже не засну, хіба аж завтра, як до бібліотеки доберуся.
ТАТУНЬО [висуває голову з пальта, ніби черепаха з панцира]: Що ти сказав, хлопче? Гроші за воду?! Ти що, перший день на вулиці, довбня ти неосвічена? Гроші за чортову воду? Виканюч її, виканюч! Не купуй того, що можна виканючити, і не канюч того, що можна вкрасти. Так я завжди кажу. А я, між іншим, п’ятдесят років на вулиці, з самого малку. [Знов закутується у пальто.]
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [наспівує]: О ви всі, діти Божі!..
ГЛУХИЙ [співає]: Кошик мій кошик...
ЧАРЛІ: Хто ж тебе згріб, Пронозо?
ЖИД: Ой Бо-о-о-оже!
МІСІС БЕНДІГО: Ану, посунься! Дехто думає, що ту кляту лавку собі в іпотеку взяв?
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [наспівує]: О ви всі, діти Божі, ганіть Бога, ганіть Його і проклинайте на віки-вічні!
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: А я завжди кажу, що чомусь саме ми, нещасні католики, вічно закінчуємо на звалищах.
ПРОНОЗА-ВАТСОН: Сміт. Летючий загін, ага, скоріше летюча зараза! Дав нам план будинку, що де шукати роз’яснив, а там на нас ціла купа копів чекала, от всіх і пов’язали. Ось що я написав, поки їхав у тюремному фургоні:
ХРЮКАЛО: Так що там з чаєм? Жиде, ти у нас молодий, кінчай скімлити і збігай краще за кип’яточком. Тільки ж гляди, нічого тій старій шльондрі не плати. Так видури. Поскімли трохи, розжалоби її.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [наспівує]: О ви всі, діти людські, ганіть Бога, ганіть Його і проклинайте на віки-вічні!
ЧАРЛІ: То що, Сміт — чолов’яга кручений?
МІСІС БЕНДІГО: Ось що я вам скажу, дівчата, мені більше всього муляє те, що мій клятий чоловіченько спокійнесенько хропить собі під чотирма перинами, поки я тут коцюбну на цій клятій площі. Пройдисвіт, яких ще світ не бачив!
РУДИЙ [співає]: Молода па-а-а-ара радісноо-о... Ти тільки, Жиду, гляди не візьми води з того бачка, куди сосиски поставили варити.
ПРОНОЗА-ВАТСОН: Кручений? Кручений? Та порівняно з ним будь-яка викрутка — гладенька, мов свердло! Вони всі там падлюки продажні у тому Летючому загоні, рідну бабцю за десять шилінгів шкуродерам здадуть, а потім ще й сядуть на могилці чіпсами хрустіти. Сучі сини!
ЧАРЛІ: Оце так не підфартило. І скільки в тебе вже строків?
РУДИЙ [співає]:
ПРОНОЗА-ВАТСОН: Чотирнадцять. Проти цих смердючих виродків не попреш.
МІСІС ВЕЙН: Невже він вас не забезпечує?
МІСІС БЕНДІГО: Ага, аякже! Бачите, за якого паскуду я вийшла?
ЧАРЛІ: А у мене дев’ять відсидок.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [наспівує]: О Ананіє, Азаріє і Мисаїле[50], ганіть Бога, ганіть Його і проклинайте на віки-вічні!
РУДИЙ [співає]:
Боже, я вже три дні свою щетину не шкріб. А ти, Хрюкало, давно морду мив?
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Ой лишенько! Якщо той хлопчина не вернеться зараз з чаєм, у мене всі нутрощі зсохнуться, як у копченого оселедця.
ЧАРЛІ: Е ні, ніхто з вас співати не мастак. Чули б ви, як ми з Хрюкалом концерти на Різдво давали: станемо було під пивницею і як затягнемо «Доброго Вацлава-короля». І псалми теж співали. Народ у барі ледь всі очі не виплакав, слухаючи нас. А пам’ятаєш, Хрюкало, як ми з дурного розуму двічі в ті самі двері грюкали? Стара відьма так репетувала, що в мене кишки ледь не перекрутилися.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [походжаючи туди-сюди, грає на уявному барабані і співає]:
[Біг-Бен б’є пів на одинадцяту.]
ХРЮКАЛО [передразнює годинник]: Дінг-донг, дінг-донг! Ще шість з половиною годин тут стовбичити! Зараза!
РУДИЙ: Ми з Жидом сьогодні по обіді з «Усе по п’ять центів» чотири бритви потягли. Завтра зішкребу свій заріст біля чортових фонтанів, ще б тільки милом десь розжитися.
ГЛУХИЙ: Коли я був стюардом у «Р&О», ми два дні поспіль стрічали в морі чорних індійців у тих їхніх мудрованих каное, катамаранах. Вони морських черепах ловили завбільшки з обідній стіл.
МІСІС ВЕЙН: То ви що, раніше були священником, сер?
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [зупиняється]: За чином Мелхіседека[51]. Та й чому «раніше», мадам? Священник завжди залишається священником. Hoc est corpus[52], фокус-покус. Хоч у мене й відібрали сутану — черепицю, як ми її називаємо, — і єпископ публічно зірвав з мене нашийник.
50
«Три юнаки у вогненній печі» — дійові особи у Книзі пророка Даниїла. Під час вавилонського завоювання Юдеї вавилонський цар Навуходоносор наказав виготовити золотого ідола і звелів усім підданим йому поклонятися. Троє юнаків (Ананія, Азарія та Мисаїл), друзі майбутнього царя Давида, відмовилися, за що були вкинуті до вогненної печі, але архангел Михаїл не дав вогню їм зашкодити.