РУДИЙ [співає]: Молода пара радісно крокує... Ну, слава Богу! Жид іде! Зараз буде безплатний банкет!
МІСІС БЕНДІГО: Давно пора.
ЧАРЛІ: А чого вони тебе турнули, панотче? Звична історійка? У спідницях дівчат-хористок заплутався?
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Тебе тільки за смертю посилати! Давай уже, хутчіш наливай, поки мені язик з рота не вивалився.
МІСІС БЕНДІГО: Посунься, Татуню! Ти прямо на мою пачку цукру всівся.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ: Які там дівчата! Одні лиш хижачки у фланелевих панталонах, що полюють на неодружене духовенство. Церковні курки, прикрашальниці вівтарів, полірувальниці підсвічників і старі діви, які з кожним роком стають усе кістлявіші та все відчайдушніші. У тридцять п’ять в них ніби особливий демон вселяється.
ЖИД: Старе стерво не захотіло дати мені кип’ятку. Довелося випросити грошей в одного багатого франта, щоб заплатити їй пенні.
ХРЮКАЛО: Ага, розказуй, розказуй! Мабуть, сам по дорозі прикладався.
ТАТУНЬО [висувається з пальта]: Що, чаюємо? Я б не відмовився від чаю. [Злегка відригує.]
ЧАРЛІ: Знаю я таких, цицьки у них висять, як ремінь для бритви.
ПРОНОЗА-ВАТСОН: Не чай, а якась бурда. Та все одно це краще за какао в тюрязі. Дай-но чашку, братику.
РУДИЙ: Пождіть, я ще зара банку з молоком продірявлю. На «гаманець або гроші» в одного взяв.
МІСІС БЕНДІГО: Агов, не налягайте так на цукор! Не ви ж його купляли!
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ: Цицьки висять, як ремінь для бритви. От спасибі, насмішив. У «Піппінс віклі» неабияк роздули цю історію. «Таємний роман зниклого каноніка. Інтимні одкровення». А ще відкритий лист у «Джон Булл»: «Пройдисвіту в сутані пастиря». Шкода, мені мали дати підвищення. [До Дороті.] Родинні перипетії, якщо ви розумієте, про що я. По мені, мабуть, не скажеш, але колись цей нікчемний зад м’яв плюшеві подушки на соборній катедрі.
ЧАРЛІ: А ось і Флоррі. Я так і думав, що вона припреться, як тільки ми чай заваримо. Ох і нюх у цеї дівки!
ХРЮКАЛО: Ех, знов я на розливі. [Співає.]
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Бідолашна геть головою не думає. Пішла б повертілася біля Пікаділлі, то й заробляла б по п’ять бобів щоночі. Який їй резон стирчати тут, на Площі, поміж жалюгідних старих волоцюг?
ДОРОТІ: Це молоко добре?
РУДИЙ: Добре? [Приставляє рота до однієї з дірок у банці і дує. З протилежної дірки витікає липка сірувата рідина.]
ЧАРЛІ: Тобі що, удача всміхнулася, Флоррі? Хто той франт, з яким я тебе щойно бачив?
ДОРОТІ: На ньому написано: «Не для дітей».
МІСІС БЕНДІГО: А ти що, в біса, дитина? Тут, любонько, можеш забути про свої букінгемські манери.
ФЛОРРІ: Кавою й сигареткою пригостив — ото й усе, скупердяй бісів! Це у тебе там чай, Рудий? Ти завжди був моїм улюбленцем, Рудько.
МІСІС ВЕЙН: Нас тут тринадцятеро зібралося.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ: Вечерю тут навряд чи подаватимуть, так що можете не переживати.
РУДИЙ: Леді та джентльмени! Чай подано. Готуйте чашки!
ЄВРЕЙ: Хай йому біс! Ти мені навіть половини кружки не налив!
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Що ж, удачі всім нам і кращого нічлігу на завтра. Я б з радістю в якійсь церковці подрімала, але ж ті гади не пускають, бояться, що вошей їм натрушу. [П’є.]
МІСІС ВЕЙН: Я, звісно, звикла чай по-інакшому розпивати, та що поробиш... [П’є.]
ЧАРЛІ: Ет, нічогеньке пійло. [П’є.]
ГЛУХИЙ: Цілі зграї довгохвостих папуг обліпили кокосові пальми. [П’є.]
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ:
[П’є.]
ХРЮКАЛО: От і все, до п’ятої ранку чаю більше не передбачається. [П’є.]
[Флоррі виймає з панчохи поламану магазинну сигарету і випрошує сірника. Чоловіки, окрім Татуня, Глухого і містера Толлбойза, витрушують підібрані з землі недопалки та роблять з них самокрутки. Курці простягаються на лавах, на землі або ж спираються на парапет, й у туманних сутінках, ніби сузір’я, спалахують вогники сигаретних бичків.]
МІСІС ВЕЙН: Ох, як добре! Горнятко чаю славно зігріває. Хоча мені дещо незвично чаювати без чистої скатертини на столі, як я ото звикла, і без вишуканого порцелянового сервізу, який мама завжди виставляла, і, звісно ж, чай у нас завжди був найвищого ґатунку — «Піко Пойнтс», по два дев’ять за фунт...
РУДИЙ [співає]:
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [співає на мотив гімну «Німеччина, Німеччина понад усе»]: Нехай квітне аспідистра[54]...
ЧАРЛІ: І давно ви, хлопці, в Коптильні?
ХРЮКАЛО: Завтра я такий рейд влаштую по цих пивницях, що вони не знатимуть, куди й діватися. Хай там як, а грошей нашкребу, навіть якщо доведеться усе догори ногами перевернути.
РУДИЙ: Три дні. Із самого Йорка перли, пів дороги спали просто неба. Ледь дуба не врізали!
ФЛОРРІ: Рудий, любчику, а чаю зовсім лишилося? Ні? Ну що ж, тоді я пішла, усім па-па. Побачимося завтра вранці біля Вілкінса.
МІСІС БЕНДІГО: От шльондра безсоромна! Надудлиться чаю — і поминай як звали, навіть дякую не скаже, на секунду зайву не затримається.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Холод? Ох, ще й як. Скільки разів доводилося спати просто неба у високій траві, коли навіть накритися нічим, а клята роса залила все довкола, так що зранку вогонь чорта з два розведеш, а як хочеш чогось теплого попити, то хіба йди в молочаря випрошуй. Частенько так бувало, коли ми з Майклом вешталися дорогами.
МІСІС БЕНДІГО: І з чорномазим піде, і з китайцем, брудна корова.
ДОРОТІ: І скільки ж вона отримує за раз?
ХРЮКАЛО: Шестипенсовик.
ДОРОТІ: Шість пенсів?!
ЧАРЛІ: Це ще багато. Вона й за цигарку до ранку може.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Я ніколи менше шилінга не брала, ніколи.
РУДИЙ: Ми з Жидом раз на кладовищі ночували. Прокидаюся я, значить, вранці і бачу, що лежу на чиїйсь могилі.
ЖИД: На ній м’ясця щось малувато.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Якось ми з Майклом у свинарнику спали. Тільки поткнулися туди, а Майкл як закричить: «Матір Божа! Тут свиня!» — «Та нехай собі буде! — кажу я. — Зігріє нас серед ночі». Отож заходимо ми досередини, а там стара свиноматка на боці лежить і хропе, як трактор. Я до неї тихенько підсунулася, обійняла руками, і цілісіньку ніч вона мене гріла. Нам і гірші нічліжки траплялися.
ГЛУХИЙ [співає]: Кошик мій кошик...
ЧАРЛІ: Бачите, як наш Глухий завів? Каже, дзижчання саме з горла так і лізе.
ТАТУНЬО: Коли я був пацаном, ми не давилися одними бутербродами з чаєм. Харчі у нас були добротні, а не це сміття. Рагу з яловичини. Кров’яна ковбаса. Пельмені з м’ясом. Свиняча голова тушкована. За шість пенсів на день відгодовувалися, як бійцівські півні. Вже п’ятдесят років я бродяжу. Чого я тільки не робив: картоплю копав, горох збирав, за вівцями окітними глядів, ріпу рвав. Спиш на мокрій соломі і навіть раз на рік черево не наб’єш. Ех! [Залізає назад у пальто.]
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: А який мій Майкл сміливий був. Ходив, куди хотів. Скільки разів ми залізали до порожнього будинку, вибирали найкраще ліжко і вкладалися спати. «В інших людей є дім, — казав мій Майкл. — То чому в нас не може бути?»
РУДИЙ [співає]: