МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Absumet haeres Caecuba dignior[55]! Подумати тільки, у моєму підвалі залишалася двадцять одна пляшка «Кло Сен-Жак» 1911 року тієї ночі, коли народилася дитина і я втікав до Лондона раннім потягом!..
МІСІС ВЕЙН: Скільки нам вінків прислали, коли матуся померла, ви не повірите! Великі такі...
МІСІС БЕНДІГО: Якби я могла вернути час назад, я б вийшла за бісового багача.
РУДИЙ [співає]:
ПРОНОЗА-ВАТСОН: Я бачу, дехто з вас вирішив на життя поскаржитися. А що тоді казати такому небораці, як я? Принаймні вас не загребли копи, щойно вам виповнилося вісімнадцять.
ЖИД: Ой Бо-о-о-оже!
ЧАРЛІ: Рудий, та що ти виєш, як кіт, якому на хвоста наступили? Добре, дам я тобі урок вокалу, слухай сюди. [Співає]: О Ісусе, душі моєї любо-о-ов...
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Et ego[56] у Крокфорді... З єпископами, архієпископами і всією компанією небесною...
ПРОНОЗА-ВАТСОН: А знаєте, як я потрапив за ґрати першого разу? Здала мене власна сестра. Так, так, моя клята сестричка! Та ще корова! Вискочила заміж за релігійного маніяка — він такий богомільний, що зараз вона п’ятнадцятеро дітей няньчить, — так от, це він напоумив її на мене донести. Але я їм відплатив, ще й як відплатив. Коли мене випустили з буцегарні, я першим ділом купив молоток, пішов до будинку сестри і розбив її піаніно на друзки. «Ось тобі! — кажу. — Ось що отримуєш, коли на брата доносиш! Кобила драна!»
ДОРОТІ: Як же холодно, як же холодно! Я вже ніг не відчуваю.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Клятий чай не надовго зігріває, еге ж? Я й сама вже задубіла.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Ох, дні мого пастирства! Влаштовувані мною базари з усілякими виробами ручної роботи та народні танки на зеленій галявині, коли ми збирали кошти на доброчинні цілі! Мої лекції «Спілці матерів» про місіонерську роботу в Західному Китаї з чотирнадцятьма слайдами у «чарівному ліхтарі»! Мій юнацький Крикет-клуб: тільки для непитущих! Мої уроки з підготовки до таїнства миропомазання, щомісячні лекції про непорочність у парафіяльному холі, мої бойскаутські вакханалії: Вовченята марширують під Страшне Виття! Господарські поради для парафіяльного вісника: «Поршень від старої авторучки може стати в пригоді як клізма для вашої канарки...»
ЧАРЛІ [співає]: О Ісусе, душі моєї любо-о-ов...
РУДИЙ: [сам до себе]: Чортів лягавий суне! Піднімайтеся з землі, народ. [Татуньо вилізає зі свого пальта.]
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ [тормосить тих, що сплять на лавках]: Агов, ану, підйом! Вставайте, вставайте! Розходьтеся додому, якщо хочете спати. Тут вам не готель. Вставайте, ну ж бо! [І так далі.]
МІСІС БЕНДІГО: От же ж зараза, з молодих та ранніх, либонь, для підвищення вислужується. Якби його воля, то заборонив би й дихати.
ЧАРЛІ [співає]:
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ: Так, а ти чого виєш? Тут тобі що, баптистська церква? [До жида.] Ану, підводься, швиденько!
ЧАРЛІ: Нічого із собою не вдію, сержанте. Така у мене співоча натура, само назовні так і преться.
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ [тормосить місіс Бендіго]: Вставай, матінко, вставай!
МІСІС БЕНДІГО: Матінко? Матінко, кажеш? Якщо я і матінка, то хвала Богу, що не наділив мене такими синочками! Скажу тобі по секрету, констеблю. Наступного разу, коли мені захочеться, щоб мене хтось полапав жирними чоловічими руками, тебе я про це не проситиму. Знайду собі когось симпатичнішого.
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ: Ну, годі, годі! Нічого тут огризатися. Такий у нас наказ, от і виконуємо його. [Гордовито йде геть.]
ХРЮКАЛО [у півголоса]: Ну і котись, сучий сину!
ЧАРЛІ [співає]:
Недаром я в Дартмурській тюрмі басом у хорі співав.
МІСІС БЕНДІГО: Я йому покажу, як до мене мамкати! [Кричить услід поліцейському.] Агов, краще б за квартирними злодіями ганявся, а не з поважними заміжніми жінками руки розпускав!
РУДИЙ: Відбій, народ. Пішов уже. [Татуньо пірнає назад у своє пальто.]
ПРОНОЗА-ВАТСОН: А як воно, у Дартмурі? Джем дають?
МІСІС ВЕЙН: Звісно, вони не можуть дозволити, щоб люди спали на вулицях. Як же це виглядатиме? До того ж це заохочуватиме волоцюг, усіляку потолоч, якщо ви мене розумієте...
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [сам до себе]: Щасливі то були дні, ой щасливі! Походи з дівчатками-скаутами до сусіднього лісу, взятий на прокат фургончик, гладкі чалі коні, і я за кучера у своєму фланелевому костюмі, пістрявому солом’яному капелюсі і стриманій світській краватці. Булочки та імбирний лимонад під кроною в’язів. Двадцять дівчаток-скаутів, благочестиві, але дуже палкі, пустують серед папороті, яка їм до грудей дістає, і я, їхній щасливий наставник, походжаю поміж ними, inlocoparentis[57] щипаючи їх за сіднички...
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Не знаю, як ви, а мої старі кістки цієї ночі вже спати не будуть. Не можу я ночувати де попало, як ми колись із Майклом.
ЧАРЛІ: Ні, джему не було. Зате двічі на тиждень давали сир.
ЖИД: Боже! Я цього більше не витримаю. Піду, може, до притулку попрошуся.
[Дороті підводиться і мало не падає — ноги заніміли від холоду.]
РУДИЙ: Там одразу заженуть в робітний дім. Давайте краще вранці підемо на базар у Ковент-Гарден, га? Якщо заявимося спозаранку, може, кілька груш вициганимо.
ЧАРЛІ: Я ситий по горло цим паскудним Дартмуром, повір мені. Нас сорок хлопців запроторили до цього пекла, а все через те, що ми в одних старих по городах лазили. Жаби огидні, років під сімдесят, а такі зажерливі. Ой, ми за них по повній отримали! Нас на хліб-воду посадили, до стінки ланцюгами прикували — ми ледь не загнулися.
МІСІС БЕНДІГО: Та нізащо! Я туди ані ногою, поки мій благовірний там вештається. Годі з мене й одного фінгала на тиждень.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [наспівує, згадуючи]: Що ж до наших арф, то їх ми повісили на вербах Вавилонських[58]!..
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Тримайся, мала! Ногами потупцяй, щоб кров розігнати. За кілька хвилин підемо до Павла[59]прогуляємося.
ГЛУХИЙ [співає]: Кошик мій кошик...
[Біг-Бен б’є одинадцяту.]
ХРЮКАЛО: Ще шість годин лишилося! Зараза!
[Минає ще година. Стихає останній удар Біг-Бена. Туман розсіюється, і стає холодніше. З південного краю неба з-за хмар виповзає бруднуватий диск місяця. Дюжина загартованих часом волоцюг залишається на лавках і примудряється заснути, скрутившись калачиком та щільно закутавшись у пальта. Час від часу вони стогнуть уві сні. Решта розійшлися врізнобіч, вирішивши проходити цілу ніч, щоб зігріти себе ходьбою, але ближче до півночі майже всі вони стікаються назад до Площі. На пост заступає новий поліцейський. Він прогулюється площею що пів години, вдивляючись в обличчя сплячих, але, переконавшись, що вони не мертві, а лише сплять, їх не займає. Біля кожної лавки кружляє купка людей, які по черзі сідають на неї, але вже за кілька хвилин холод змушує їх підводитися. Рудий і Чарлі набрали з фонтанів води у дві бляшані банки й пішли на Чандос-стріт, щоб закип’ятити трохи чаю на клінкерній пічці дорожніх робітників, але біля вогню вже гріється поліцейський, який жене їх геть. Жид раптово зникає: мабуть, пішов проситися переночувати до притулку. Близько першої години Площею розноситься чутка, що під мостом Чарінг-Кросс якась леді роздає теплу каву, сендвічі з шинкою і пачки сигарет; усі мчать туди, але чутка виявилася неправдивою. Площа заповнюється знову, люди безперервно міняються місцями на лавках, щораз швидше, аж поки це починає нагадувати гру в «музичні стільці». Сидячи на лавці й сховавши руки під пахви, можна зануритися не то в сон, не то в напівдрімоту. І хоч забуття триває хвилини дві-три, здається, ніби минули цілі віки. Жорстока реальність та дошкульний холод проникають крізь пелену неспокійних заплутаних сновидінь. Ніч з кожною хвилиною стає все яснішою та холоднішою. Площу заповнює хор різноманітних звуків: стогони, прокляття, вибухи сміху, спів — і все це на тлі безперестанного цокотіння зубів.]
55
Немає у Цекуба спадкоємців достойних! (лат., з Горація). Цекубське вино — найкращий сорт вина у стародавній Італії.