«РІНГВУД-ХАУС»
АКАДЕМІЯ ДЛЯ ДІВЧАТОК
Вік від 5 до 18 років
Навчання музиці і танцям
Брошури можна отримати всередині
На другій половині будинку ще одна така сама табличка:
РАШИНҐТОН-ҐРАНДЖ
СЕРЕДНЯ ШКОЛА ДЛЯ ХЛОПЧИКІВ
Вік від 6 до 16 років
Спеціалізація — бухгалтерія та прикладна арифметика
Брошури можна отримати всередині
Цей район ряснів маленькими приватними школами; на самій тільки Браф-роуд їх було чотири. Між місіс Кріві, директоркою «Рінгвуд-хауса», і містером Болгером, директором «Рашинґтон-ґранджа», йшла справжнісінька війна, хоч їхні інтереси й ніяк не пересікалися. Ніхто не знав, з чого все почалося, навіть самі місіс Кріві та містер Болгер; цю ворожнечу вони успадкували від своїх попередників. Вранці, після сніданку, директори походжали задніми двориками своїх шкіл, розділеними лиш низенькою стіною, злісно скалили зуби і вдавали, що не помічають один одного.
Побачивши «Рінгвуд-хаус», Дороті підупала духом. Звісно, вона не очікувала чогось надзвичайного, але все ж сподівалася на щось краще за цей похмурий вбогий будинок, де у жодному вікні не світилося, хоч і було вже по восьмій вечора. Дороті постукала у двері, ті відчинилися, і на тлі темного коридору перед нею постала висока змарніла жінка, яку Дороті прийняла за служницю, але, як виявилося, то була місіс Кріві власною персоною. Дізнавшись ім’я Дороті, жінка мовчки повела її темними сходами до зануреної в морок вітальні. Тут місіс Кріві трохи підкрутила гасову лампу, і Дороті змогла розгледіти обриси чорного піаніно, набиті кінським волосом крісла і кілька пожовклих примарних фотографій на стінах.
Місіс Кріві було трохи за сорок, худа, жилава й кістлява, рухалася вона рвучко та рішуче, що свідчило про вольовий характер та, ймовірно, запальний норов. Не сказати щоб вона була нечупарою чи неохайною, але було у ній щось безбарвне, ніби вона все своє життя прожила у підвалі й не бачила сонячного світла; а її невдоволено скривлений рот з відкопиленою нижньою губою чимось нагадував жаб’ячий. Говорила вона різким командним голосом із сильним акцентом, час від часу вставляючи лайку. По ній одразу було видно, що вона знає, чого хоче, і, немов танк, змете все на своєму шляху, щоб дістатися мети. Вона б не стала вас залякувати — для такого ви її просто недостатньо цікавите, — але така людина використає вас, вичавить усі соки, а тоді без жодних докорів сумління викине на узбіччя, ніби зужиту швабру, яка відслужила своє.
Директорка не стала марнувати слів на обмін люб’язностями. Вказавши Дороті на крісло, вона, здавалося, не стільки запропонувала, скільки наказала сісти, а тоді сіла й сама, схрестивши кістляві руки.
— Сподіваюся, ми з вами поладнаємо, міс Міллборо, — почала вона пронизливим голосом з нотками погрози. (За порадою мудрого адвоката сера Томаса Дороті продовжувала використовувати свій псевдонім.) — І я сподіваюся, що з вами у мене не буде таких неприємностей, які я мала з двома вашими попередницями. Кажете, ви ніколи раніше не викладали?
— У школі ні, — відповіла Дороті, притримуючись невеличкої брехні в її рекомендаційному листі, мовляв, вона мала досвід «приватних уроків».
Місіс Кріві зміряла Дороті поглядом, ніби намагалася вирішити, чи посвячувати її у таємниці шкільного викладання, але, видно, передумала.
— Що ж, побачимо, — мовила вона. — Мушу сказати, — додала роздратовано, — нині дуже важко знайти хорошого помічника. Ти їм і хорошу зарплату дай, і добре ставлення, а натомість навіть слова подяки не дочекаєшся. Ваша попередниця — та, яку я нещодавно спровадила, — міс Стронг, добре розумілася на тонкощах викладання. Та, зрештою, вона була В. А., а що може бути краще для школи, ніж В. А.? Хіба тільки М. А. У вас часом немає В. А. чи М. А[70]., міс Міллборо?
— Ні, боюся, що ні, — відповіла Дороті.
— Шкода, звісно. У брошурі набагато солідніше виглядає, коли перед іменем вчителя стоїть кілька літер. Але що поробиш! Може, це й нічого. Сумніваюся, що багато з наших батьків знають, що узагалі означає В. А., а вони не захочуть демонструвати своє невігластво. По-французькому говорите, звісно?
— Ну... Я вчила французьку.
— От і славно. Так і напишемо у брошурі. Так от, щодо міс Стронг. Як вчителька, вона була нічого, але не відповідала моїм, так би мовити, моральним стандартам. Ми у «Рінгвуд-хаус» дуже суворо ставимося до питань моралі. Ви самі потім побачите, що саме це батьки наших дівчат і цінують найбільше. А та, що була перед міс Стронг, міс Бруер... ну, вона була надто легкодуха, як я це називаю. У вас нічого не вийде з дівчатами, якщо ви слабохарактерна. Одне слово, закінчилося все тим, що одного ранку одна з молодших дівчаток залізла під вчительський стіл з коробкою сірників і підпалила спідницю місіс Бруер. Звісно, після такого я не могла більше її тримати. Того ж дня я виставила її геть і не дала їй ніяких рекомендацій, навіть гадки такої не мала!
— Тобто ви вигнали зі школи дівчинку, яка вчинила таку шкоду? — не зрозуміла Дороті.
— Що? Дівчинку? Ще чого! Навіщо мені відмовлятися від грошового мішка? Я позбулася міс Бруер, а не дівчинки. Не варто тримати вчителів, які дозволяють дівчаткам сідати собі на голову. Зараз у нас двадцять одна учениця, і ви самі побачите, що з ними потрібна тверда рука.
— А ви самі не викладаєте? — спитала Дороті.
— Боже збав, ні! — зневажливо пирхнула місіс Кріві. — У мене стільки справ, що ніколи марнувати час на викладання. Треба за будинком дивитися, семеро дітей залишаються на обід, а в мене служниця приходить лише на кілька годин. До того ж я постійно зайнята вибиванням коштів у батьків. Зрештою, гроші — ось що найважливіше, хіба ні?
— Так, мабуть, — погодилася Дороті.
— Давайте домовимося про вашу оплату, — продовжила місіс Кріві. — Під час триместру я забезпечую вам харчування, проживання і плачу десять шилінгів на тиждень; на канікулах — лише харчування і проживання. Для прання можете використовувати мідний казан на кухні, а якщо захочете прийняти гарячу ванну, то по неділях я вмикаю колонку; ну, майже кожної неділі. Цю кімнату, в якій ми зараз, використовувати вам не можна, тут моя приймальня; і я також не хочу, щоб ви марно витрачали газ у своїй спальні. Але ви можете заходити до маленької їдальні біля кухні.
— Дякую, — відповіла Дороті.
— Що ж, гадаю, це все. Пора вкладатися спати. Ви вже, звісно, повечеряли?
Це був доволі прозорий натяк на те, що сьогодні Дороті вже не збиралися частувати, тож, покрививши душею, Дороті відповіла «так», і на тому розмова скінчилася. З місіс Кріві завжди так: вона не розмовлятиме з вами ані на секунду довше, ніж це необхідно. Говорить місіс Кріві чітко й по суті, так що це й розмовою важко назвати — радше каркас розмови, ніби діалог у поганенькому романі, де репліки кожного персонажа аж надто стандартні. І якщо вже на те пішло, насправді вона не розмовляла, а лише коротко повідомляла вам у своїй буркотливій манері те, що хотіла сказати, й відсилала вас геть. Зараз вона повела Дороті коридором до її кімнати, запалила газовий таганець розміром із жолудь, освітивши тісну кімнатку з вузьким ліжком з білою стьобаною ковдрою, розхитану шафу, одне крісло та умивальник з тазом з холодного білого фаянсу і великим глечиком. Кімната нагадувала спальні у приморських курортних готелях, бракувало лише одного, щоб створити ілюзію затишку та благопристойності, — мудрої цитати над узголів’ям.
— Ось ваша кімната, — сказала місіс Кріві. — Сподіваюся, ви краще підтримуватимете тут чистоту, ніж міс Стронг. І не паліть газ по пів ночі; я бачитиму світло крізь щілину під дверима.
Сказавши отак на прощання, вона залишила Дороті саму. У кімнаті панував гнітючий холод; увесь будинок дихав сирістю та холодом, ніби тут вкрай рідко розпалювали вогонь. Дороті хутчіш вклалася в ліжко, яке, схоже, було тут найтеплішим місцем. Коли вона розкладала свій одяг, то знайшла на шафі картонну коробку з десятком порожніх пляшок з-під віскі — вочевидь, залишились на згадку про моральну нестійкість міс Стронг.
70
Наукові ступені: В. A. (Bachelor of Arts) — бакалавр мистецтв, М. A. (Master of arts) — магістр мистецтв.