О восьмій ранку Дороті спустилася на перший поверх і застала місіс Кріві за сніданком у їдальні, про яку директорка згадувала раніше. То була малесенька кімнатка, що прилягала до кухні і починала своє існування як посудомийня, але місіс Кріві переобладнала її під їдальню, просто перенісши умивальник і мідний таз до кухні. Вкритий жорсткою скатертиною обідній стіл, був дуже великий і неапетитно порожній. На тому кінці, де сиділа місіс Кріві, стояла таця з дуже маленьким чайничком і двома чашками, тарілка з двома вкритими хрусткою шкіркою смаженими яйцями і блюдце з повидлом; посередині, так що Дороті треба було дуже постаратися, щоб дотягтися, була тарілка з хлібом, намащеним маслом; а поруч з тарілкою Дороті — ніби це єдине, що їй можна було довірити, — судочки з якимись засохлими приправами на дні, які збилися в грудки.
— Доброго ранку, міс Міллборо, — сказала місіс Кріві. — Сьогодні я закрию на це очі, оскільки це ваш перший день, але на майбутнє запам’ятайте: я очікую, що ви спускатиметеся на кухню раніше і допомагатимете мені зі сніданком.
— Вибачте, будь ласка, — промовила Дороті.
— Сподіваюся, ви любите яєчню на сніданок? — повела далі місіс Кріві.
Дороті поспішила запевнити її, що дуже любить яєчню.
— Це добре, бо ви завжди снідатимете тим самим, що і я. Тож я сподіваюся, ви не будете дуже вибагливою до їжі. Я завжди кажу, — додала вона, взявшись за ніж та виделку, — що яєчня смакує краще, якщо її гарненько порізати перед тим, як їсти.
І вона порізала яєчню на малесенькі шматочки, а тоді так вправно розділила її на дві порції, що Дороті заледве дісталося одне яйце. Дороті так-сяк примудрилася на якийсь час розтягти отримані крихти яєчні, а тоді, дотягнувшись до скибки хліба з маслом, з надією поглянула на блюдце з повидлом. Але ліва рука місіс Кріві не те щоб закривала від неї блюдце, але явно займала захисну позицію з лівого флангу, ніби директорка підозрювала, що Дороті насмілиться перейти у наступ. Дороті так і не вдалося зібратися з духом, і того ранку вона обійшлася без повидла, — як, зрештою, і кожного наступного.
Більше за сніданком місіс Кріві не прохопилася жодним словом. Згодом почулися кроки по жорстві перед будинком і пискляві голоси у класній кімнаті, сповіщаючи про прибуття перших учениць. Дівчатка заходили через бічні двері, які директорка навмисне залишала для них відчиненими. Місіс Кріві підвелася з-за столу і з дзенькотом поскладала посуд на тацю. Вона була однією з тих жінок, які не можуть не здіймати шуму; місіс Кріві брязкотіла й стукала тарілками, ніби справжнісінький полтергейст. Дороті віднесла тацю на кухню, а коли повернулася, місіс Кріві вийняла з шухляди буфету дешевенький записник і, розгорнувши, поклала його на столі.
— Дивіться сюди, — сказала вона. — Тут список усіх учениць, який я для вас приготувала. Я хочу, щоб до вечора ви їх усіх вивчили. — Вона послинила палець і перегорнула три аркушики: — Бачите, тут три списки?
— Так, — відповіла Дороті.
— Вам потрібно буде вивчити їх напам’ять, щоб знати, котра з дівчат у якому списку. Я не хочу, щоб ви думали, буцімто тут однакове ставлення до всіх дівчат. Бо це не так, аж ніяк не однакове. Різні дівчата — різне ставлення, така у мене система. А тепер до діла: бачите імена на першій сторінці?
— Так, — знову сказала Дороті.
— Їхні батьки, як я кажу, «добрі платники». Ви ж розумієте, що це означає? Завжди вчасно сплачують готівкою і ніколи не здіймають бучі через зайві півгінеї. Цих дівчат не можна лупцювати, за жодних обставин. Оці на другій сторінці — «середні платники». Їхні батьки вносять плату більш-менш регулярно, але, якщо хочеш отримати від них гроші, доводиться нагадувати їм про це день і ніч. Якщо не будуть слухатися, можете дати їм ляпаса, але тільки так, щоб не залишилося сліду. Дам вам пораду, найкраще — крутити вуха. Колись пробували?
— Ні, — відповіла Дороті.
— Як на мене, це найдієвіший метод. І дітям не стерпіти, і синців при цьому не залишається. Так, а ці, з останнього списку, — «погані платники». Їхні батьки прострочили оплату вже за два триместри, і я подумую над тим, щоб надіслати їм листа від адвоката з вимогою виплатити борг. З цими можете робити, що хочете, мені байдуже... тільки не доводьте до Поліцейського суду, звісно. А тепер давайте я відведу вас до класу і відрекомендую дівчатам. Візьміть цей записник із собою і весь час звіряйтеся з ним, щоб не помилитися.
Вони увійшли до класу. Простора кімната була обклеєна сірими шпалерами, які здавалися ще сірішими через тьмяне освітлення: лаврові чагарники на подвір’ї затуляли вікна, і досередини ніколи не проникало пряме сонячне світло. Біля погаслого каміна стояв учительський стіл, а перед ним вишикувалася дюжина маленьких подвійних парт; також у кімнаті була чорна класна дошка, а на камінній полиці стояв чорний годинник, який скидався на мініатюрний мавзолей. Однак Дороті не побачила тут ані карт, ані картин, ані навіть книжок. Єдиними предметами у кімнаті, які могли зійти за прикраси, були пришпилені до стіни два аркуші чорного паперу, на яких крейдою каліграфічним почерком було виведено два написи: «Мова — срібло, мовчання — золото» і «Пунктуальність — ввічливість королів».
Дівчатка, усі двадцять одна, уже сиділи за партами. Почувши кроки міс Кріві у коридорі, вони притихли, а коли директорка увійшла до кімнати, здавалося, аж зіщулилися на своїх місцях, ніби пташенята куріпки, побачивши яструба. Здебільшого діти виглядали похмурими та в’ялими, з хворобливим кольором обличчя, і, схоже, у багатьох були проблеми з мигдалинами. Найстаршій було, мабуть, років п’ятнадцять, а наймолодша виглядала ще зовсім дитиною. У школі не носили форми, і кілька дівчаток були вбрані ледь не в лахміття.
— Встаньте, дівчата, — сказала місіс Кріві, підійшовши до вчительського столу. — Почнімо з ранкової молитви.
Дівчатка встали, склали руки перед собою і заплющили очі. Тоненькі пискляві голоси в унісон повторювали слова молитви за місіс Кріві, яка ні на мить не зводила з класу пронизливих очей, слідкуючи, щоб ніхто не відволікався ні на що стороннє.
— Всемогутній і безсмертний Отче, — пищали дівчата, — вислухай нас і у Своїй безмежній мудрості скеровуй наші уроки. Навчи нас поводитися тихо і слухняно. Зглянься на нашу школу і принеси їй процвітання, щоб наші ряди поповнювалися і ми могли бути гордістю та окрасою округи, а не ганьбою, як деякі інші школи, про які Тобі, Боже, добре відомо. Благаємо Тебе, допоможи нам бути старанними та пунктуальними, вирости справжніми леді й гідно слідувати шляхами Твоїми. Бо ім’я Ісуса Христа, Бога нашого. Амінь.
Цю молитву місіс Кріві вигадала сама. Коли учениці закінчили, вони проказали також «Отче наш» і лишень тоді сіли.
— А тепер, дівчатка, — сказала місіс Кріві, — хочу вас познайомити з вашою новою вчителькою, міс Міллборо. Як ви знаєте, міс Стронг мусила покинути нас після того, як їй так раптово стало погано на уроці арифметики. Минулий тиждень був для мене дуже нелегким: мені довелося шукати вам нову вчительку. На цю посаду було сімдесят три претендентки, але я всім відмовила, бо жодна не могла зрівнятися за кваліфікацією з міс Міллборо. Так і передайте своїм батькам — сімдесят три претендентки! Отож, міс Міллборо викладатиме у вас латину, французьку, історію, географію, математику, англійську літературу, письмо, правопис, граматику, каліграфію і малювання, а містер Бут, як завжди, приходитиме у четвер по обіді, щоб вчити вас хімії. Який сьогодні в розкладі перший урок?
— Історія, мем, — пропищало кілька голосів.
— Дуже добре. Гадаю, міс Міллборо почне з того, що трішки вас попитає по історії, щоб перевірити, що ви вже вивчили. Ви вже постарайтеся і покажіть їй, що вся та праця, яку ми у вас вкладаємо, не намарне. Ви побачите, міс Міллборо, що вони можуть бути дуже розумними, якщо захочуть.
— Я певна, що це саме так, — сказала Дороті.
— Що ж, а зараз я вас залишу. Поводьтеся добре, дівчатка! І навіть не намагайтеся утнути з міс Міллборо щось схоже на те, що ви утнули з міс Бруер, бо я вас попереджаю — міс Міллборо цього не потерпить. І якщо я почую якийсь шум з цієї кімнати, у когось будуть величезні неприємності.