Розділ 6
Герман сумнівається
Лягати в ліжко Герман не збирався, хоча його стан явно погіршувався. Опинившись на кухні, він згадав, що із самого ранку ще майже нічого не їв. Герман відкрив холодильник, та зрозумів, що зовсім не голодний.
Він знову присів на табурет, сперся ліктями на стіл і закрив очі. У роті в нього з’явився неприємний присмак.
Він підійшов до дзеркала в коридорі й висунув язика. По його краях утворився товстий шар брудно-сірого нальоту; Герман провів пальцем, і він розмастився, як паста. Його ледь не знудило прямо на підлогу. Він швидко заскочив у ванну й посилено почав чистити рот зубною щіткою.
А потім усе одно почав блювати… Хоча практично нічого не їв із самого ранку. Він із відразою дивився в умивальник на згустки, що нагадували зсілу кров, тільки… зеленуватого відтінку.
Виглядало це вкрай гидко.
Герман відкрив воду, і вона змила цей кошмарний натюрморт. Ванну кімнату заповнив важкий неприємний запах.
Цікаво, а що показав би аналіз? — подумав Герман.
АНАЛІЗ!!!
Він швидко перейшов у вітальню і зняв телефонну трубку.
Отже, сьогодні субота, друга половина дня, але, залишається надія, що пункт анонімної перевірки крові на СНІД іще працює; номер телефону Герман запам’ятав на все життя. Зараз він був уже майже впевнений, що його стан ніякого відношення до вірусу ВІЛ не має. Але коли він проходив тест, це ще сиділо тихо — тепер же, коли воно «прокинулося», результат міг змінитися.
У Германа зажевріла надія — якщо це не ВІЛ, його хвороба може бути виліковна! Однак відразу ж згадалися зеленуваті згустки, і надію витиснув страх.
Його організм руйнує один зі страшних мутантів ВІЛ, але ймовірність цього дуже мала. Знаменитий вірус, як відомо, впливає насамперед на імунну систему. У його ж випадку…
«А може, він прискорює процеси старіння організму? — саме цей варіант мутанта? Що ти на це скажеш?»
Герман задумався. Ні, це було не просто старінням — досить подивитися в дзеркало, щоб зрозуміти.
Це було… було… щось інше…
Але він спробує дізнатись.
На тому кінці проводу відповіли, що пункт працює.
Герман одразу почав збиратися.
До пункту Герман добрався без особливих пригод. Якщо не брати до уваги одного моменту, що його неприємно вразив.
По дорозі Герман вирішив зайти в магазин, щоб купити пачку цигарок. Перед входом сидів прив’язаний до ліхтарного стовпа величезний плямистий дог; коли Герман підійшов ближче, пес насторожився і в його очах промайнув страх. А коли відстань між ними скоротилося до одного метра, величезний дог притулився до стовпа й заскиглив, злякано дивлячись на Германа. Герман не пам’ятав, щоб його коли-небудь боялися собаки. Кусати — так, але щоб боятися…
Він зайшов до магазину з неприємним холодком у грудях, а коли виходив назад, дога вже не було.
З ліхтарного стовпа звисав обірваний повідок, як зміїна шкіра…
У кімнатці, схожій на процедурний кабінет, у нього взяли десять кубиків крові. Він помітив, що медсестра, яка робила цю процедуру, морщить ніс, хоча й намагається робити це непомітно для Германа.
Він погано пахнув.
Запах ішов із-під сорочки й був схожий на той, що у ванні, коли його знудило.
Невже він весь так смердить під одягом?..
Герман якнайшвидше застебнув рукав сорочки й натягнув зверху светр. Потім глянув на годинник і запитав медсестру, коли повернутися за результатом.
Почувши відповідь, Герман ледь не закричав.
У ПОНЕДІЛОК?!!
Якщо до цього часу вірус його не вб’є, то чи буде він здатний у понеділок добратися сюди? Невідомо ж, із якою швидкістю він старіє. Герман думав, що це відбувається ривками, короткими періодами активних процесів; він вдивлявся у дзеркало перед виходом із дому й ніяких змін не помітив. Але це, звичайно, не означає, що до понеділка нічого не зміниться, трапитись може що завгодно!
— Послухайте… — хрипло звернувся Герман до медсестри, — результати цього тесту мені потрібні терміново. Чому аж у понеділок?
Та співчутливо глянула на Германа й відповіла:
— Сьогодні субота, лаборант уже пішов, на жаль.
— А не міг би хтось інший… — почав було Герман.
Медсестра захитала головою:
— Він — фахівець. Ніхто, крім нього, з тутешнього персоналу не може працювати в лабораторії. Я теж. До того ж, навіть якби вдалося кого-небудь знайти на станції переливання крові, це теж нічого не дало б — наш лаборант завжди забирає із собою ключі від кабінету.