По-перше, він завжди був у добрих стосунках із Германом, — тим більше, саме Герман рік тому взяв його на роботу в компанію і особисто сприяв подальшому просуванню службовими сходинками. По-друге, не в його правилах було брати участь у з’ясуваннях стосунків між старими друзями. Але зараз — пізно…
Він пройшовся вітальнею, чуючи, як Сивий і Боксер вивантажують із сумок каністри. Добре, скоро все залишиться в минулому. Головне — він позбудеться цих чортових боргів. Зрештою, нічого страшного йому робити не треба. Наприклад, убивати. Шеф усього-на-всього горів бажанням відігратися за вчорашній провал на переговорах. Як стверджував Алекс, це сталося з вини Германа. Хотів просто зірвати злість. Можливо, він тому й погодився на цю справу, що так воно й було. Якби шеф бажав усерйоз розрахуватися з Германом, найняв би кілера — й по всьому.
Але чому ж так паскудно на душі?
Він підійшов до величезного акваріума й постукав пальцями по склу.
Потім відвернувся від рибок, дістав із внутрішньої кишені піджака мобільний телефон і набрав домашній номер Алекса.
«А все-таки, — подумав він, дивуючись мудрості старого прислів’я, поки в трубці лунали довгі гудки, — немає гіршого ворога, ніж колишній друг».
Усе, досить! — його це не стосується, він лише відпрацьовує перед Алексом свої борги.
Алекс відповів швидко.
— Ми на місці. Схоже, тут давно вже нікого не було.
— Усе в порядку? — Алексу чимось не сподобався його тон.
— Так, усе в повному порядку… — повільно промовив Головний, оглядаючи вітальню, немов щойно її побачив. Кімната (тепер здавалося, що й уся квартира) нагадувала житло затятого педанта, і річ була навіть не в ідеальному порядку, а в якісь неприродній для людини симетрії.
(так, усе в повному порядку)
Насправді хвилювала присутність чогось невловимого, що породжує підсвідому тривогу й міцніє з кожною хвилиною. Воно вимагало забиратися звідси якнайшвидше.
— У повному порядку…
— Ти впевнений? — наполягав Алекс.
— Упевнений…
(Чому в одних місцях так багато пилу, а в інших його практично немає?)
…звичайно, впевнений.
(І ще не забудь про замок… адже двері чомусь були замкнені тільки на один… якщо господар їде надовго…)
— Добре, — мовив Алекс, про щось роздумуючи. — Де ти зараз?
— У вітальні.
— Перевір що з вікном, воно розбите?
Головний підійшов до вікна і відсунув портьєру:
— Було, але зараз…
— О’кей, не важливо, — перебив шеф. — На підлозі нічого не лежить, звичайно ж… — Було незрозуміло, запитує він чи стверджує.
— Ні, нічого. А що…
— Усе, забудь про це… Ага, ще дещо: перед тим, як почати, перевір усю квартиру, там може ночувати один тип. На всякий випадок, зрозумів? Коли закінчите, повідом.
— Добре, як тільки сядемо в маш… — він не договорив, бо зв’язок перервався.
Після розмови з Алексом дурне передчуття тільки підсилилося.
Головний повернувся в коридор. Боксер із Сивим уже закінчили з сумками і про щось тихо переговорювалися. Косий порпався у відкритій коридорній шафі.
— Давайте, ворушіться, — кинув Головний. — Але спершу перевірте всі кімнати. І ще: нічого не брати, — додав він суворо. Утім, усі троє і самі добре знали, що непослух міг бути небезпечним для них.
У цей момент Косий із виглядом щасливого шукача скарбів витяг із нижньої полиці коридорної шафи стопку порнографічних журналів.
— Гляньте-но! Це улюблені дівчатка нашого цяці-хлопчика Гери. Ого! Ти тільки подивися — Косий сунув обкладинку верхнього журналу під ніс Боксеру.
— Пішов ти… — огризнувся той.
— Часу мало, — Головний глянув на Косого. — Залиш це й займися справою.
Боксер і Сивий узялися за каністри:
— Куди?
— Починайте з кухні, — сказав Головний поспішно, хоча особливо поспішати не було причин — просто хотілося якнайшвидше забратися звідси до чортової матері; з цієї просоченої якимось неживим духом квартири — швидко зробити й забратися. Але його раптом налякали погляди підлеглих, немов ті теж щось відчували.
«Невже й вони відчули? Помітили це? Отже, воно мені не здається… Чи хлопці просто розхвилювалися через те, що їм доводиться брати участь у підпалі?»
Щодо Косого, то, схоже, тільки він перебував у своїй придуркуватій тарілці. Хоча хто його знає — з такою пикою та ідіотською манерою триматися важко було зрозуміти, коли він жартує, а коли починає нервувати.