Сьогодні Христос бажає бути для Своїх дітей Тим, Ким Він був для перших учнів. Коли Христос останній раз молився у тісному колі Своїх учнів, Він просив: “Не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова увірують в Мене” (Івана 17:20).
Ісус молився за нас, благаючи Бога, щоб ми були єдині з Ним, як Він єдиний зі Своїм Отцем. Яка це чудова єдність! Спаситель сказав про Себе: “Син нічого не може чинити Сам від Себе!” (Івана 5:19). “Отець, що пробуває в Мені, Він чинить ті діла” (Івана 14:10). Тому, якщо Христос живе в наших серцях, Він “викликає в нас і хотіння, і діяння за доброю волею Своєю” (Филип'янам 2:13). Тож будемо працювати так, як працював Він, виявляючи такий самий дух. Люблячи Його та перебуваючи в Ньому, ми будемо в усьому ставати подібними до “Того, Котрий є Голова, Христос” (Ефесянам 4:15).
Розділ 9. Наше життя і вчинки
Бог є Джерелом життя, світла й радості для Всесвіту. Його благословення виливаються на все творіння, немов сонячне проміння та потоки життєдайної води. І якщо Бог живе в серцях людей, вони теж будуть випромінювати любов і благословення.
Наш Спаситель знаходив радість у тому, щоб піднімати грішників і спасати їх. Задля цього Він не дорожив Своїм життям, витерпів хрест, незважаючи на ганьбу. Ангели теж постійно трудяться для щастя інших. У цьому вони знаходять радість. Робота безгрішних ангелів полягає в тому, щоб допомагати нещасним, які у всіх відношеннях — як за характером, так і за станом — нижчі за них. А для гордого серця таке служіння здається принизливим. Дух безкорисливої любові Христа панує на небі й становить саму суть небесного блаженства. Це той дух, який матимуть послідовники Христа, і це та робота, яку вони виконуватимуть.
Коли любов Христа наповнює серце, то вона, подібно до чарівних пахощів, не може залишатися прихованою. Її святий вплив відчуватимуть усі, хто буде з нами спілкуватися. Дух Христа, що перебуває у серці, немов джерело в пустелі, освіжає кожного і викликає бажання у гинучого людства прийти й пити цю воду життя. Любов до Ісуса виявляється у бажанні працювати так, як працював Він для благословення та духовного піднесення людства. Ця любов навчить нас любити, бути лагідними та співчутливими до всього творіння, про яке піклується Небесний Отець.
Життя Спасителя на землі не було легким життям, присвяченим Самому Собі. Він невтомно, наполегливо, із запалом працював для спасіння грішних людей. Від Віфліємських ясел і до Голгофи Христос ішов дорогою самозречення, не ухиляючись від труднощів, виснажливих мандрівок, стомлюючих турбот і праці. Він говорив: “Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою для викуплення багатьох” (Матвія 20:28). Це було головною метою Його життя. Усе інше було для Нього другорядним і сприяло основному служінню. Виконання волі Божої та завершення Його справи було для Нього хлібом і водою. У невтомній праці Він забував про Себе та Свої інтереси.
Так само всі, причетні до благодаті Христової, будуть готові на будь-яку жертву, щоб люди, за яких помер Ісус, також могли прийняти цей небесний дар. Вони будуть робити все можливе, аби світ став кращим. Такий дух є доказом справжнього навернення. Як тільки людина приходить до Христа, в її серці відразу з'являється бажання розповісти всім, якого дорогого Друга вона знайшла в Ісусі: істина, яка спасає та освячує, не повинна залишатися прихованою в серці. Якщо ми зодягнулись у праведність Христа і сповнені радістю від присутності Його Духа, то ми не зможемо мовчати. Якщо ми переконались, який добрий Господь, то в нас буде, що сказати іншим. Ми приведемо до Нього інших людей, як це зробив Филип, коли знайшов Спасителя. Ми будемо намагатися показати людям привабливість Христа і невидимі реальності прийдешнього світу. У нас виникне палке бажання йти тим шляхом, яким ходив Ісус, і вказати оточуючим нас людям на Агнця Божого, “Котрий бере на Себе гріх світу” (Івана 1:29). Наше прагнення нести щастя іншим людям принесе благословення і нам. Саме це Бог мав на меті, коли дав нам змогу брати участь у Плані спасіння. Він дав людям перевагу стати учасниками Його божественної природи, щоб вони могли поширювати благословення на інших. Це є найбільша честь і найбільша радість, якими Бог міг наділити людей. Ті, хто таким чином стають учасниками служіння любові, будуть найближче до свого Творця.
Бог міг би доручити нам проголошення Євангелія і справу служіння небесним ангелам. Він міг би застосувати й інші засоби для здійснення Свого наміру. Однак у Своїй безмежній любові Він обрав нас Своїми помічниками. Ми можемо співпрацювати з Христом та ангелами, розділяти їхні благословення, радість, духовне піднесення, які є наслідком самовідданого служіння.
Ми починаємо більше любити Христа, коли поділяємо Його страждання. Кожен самовідданий вчинок на благо інших робить нас милосерднішими і тісніше з'єднує з Відкупителем світу, Який, “бувши багатий, збіднів заради нас, щоб ми збагатились Його убозтвом” (2 Коринтянам 8:9). Життя лише тоді буде благословенням для нас, коли ми робитимемо справу, заради якої створені.
Коли ви візьметеся за роботу, яку Христос доручив своїм учням — приводити людей до Нього, ви зрозумієте власну потребу у більш глибокому досвіді та кращому розумінні Божих принципів. Тоді ви будете прагнути і жадати праведності. Ви будете звертатися за допомогою до Бога, і ваша віра міцнітиме, а душа буде напоєна з колодязя спасіння. Випробування та переживання, з якими ви зустрінетесь у житті, викличуть потребу глибше досліджувати Біблію та молитися. Ви будете зростати в благодаті та пізнанні Христа, набудете багатого духовного досвіду.
Дух безкорисливого служіння іншим надає характеру людини твердості, постійності, наповнює його Христовою любов'ю, приносить спокій і щастя. Прагнення облагороджуються, лінощам та егоїзмові не залишиться місця в серці. Ті, хто подібним чином виявлятимуть християнські чесноти, зростуть і зміцніють для Божої справи. Вони матимуть ясне духовне бачення, непохитну віру, котра постійно зростатиме, і все більшу силу в молитві. Дух Божий впливає на їхні серця, і Його божественний дотик викликає в душі святу співзвучність. Усі, хто присвячує себе самовідданій праці на благо інших, найнадійнішим чином звершують справу власного спасіння.
Ми зростаємо в благодаті лише тоді, коли безкорисливо виконуємо ту роботу, яку Христос доручив нам; коли робимо все від нас залежне, щоб допомагати і нести благословення людям, котрі потребують нашої допомоги. Сила прибуває в процесі роботи; діяльність є першою умовою життя. Хто думає підтримувати християнське життя, лише пасивно приймаючи благословення, які посилає благодать Божа, не роблячи нічого для Христа, подібний до людини, котра бажає тільки їсти, а не працювати. У духовному житті так само, як у фізичному світі, бездіяльність завжди призводить до виродження й занепаду. Людина, яка не хоче користуватися своїми руками й ногами, швидко втратить усяку здатність працювати ними. Так і християнин, котрий не використовує даних Богом сил, не тільки перестає зростати в Ісусі Христі, а й втратить і ту силу, яку мав.
Церква Христа є призначеним Богом знаряддям для спасіння людей. Вона повинна звіщати Євангеліє усьому світові. Цей обов'язок покладається на всіх християн. Кожен повинен в міру своїх сил і здібностей виконувати доручення Спасителя. Явлена нам любов Христа робить нас боржниками всіх тих, хто ще Його не знає. Бог дав нам Своє світло не для того, щоб тільки ми самі користувалися ним, але щоб поділилися ним з іншими.