А тепер вони добряче підвели власну команду, і вона закульгала відразу на обидві ноги.
Є у братів у Бенаресі дядько. Звичайно, де йому жити, то його особиста справа, та невже він не міг одружитися іншого дня?
Телеграма від нього надійшла якраз опівдні. І зрадливі Бгонту й Гхонту не гаючись підстрибцем подалися на вокзал. Одне слово, без ножа зарізали.
Капітан команди Тені-да заревів, як поранений тигр:
— Їм би тільки запихатися на дядьковому весіллі! Негідники! Ненажери! Зрадники!
Та криком лиху не зарадиш, хіба що трохи відведеш душу. Гравці скисли, як учорашній рис. Бгонту й Гхонту нема, кому тепер рятувати нас від поразки?
Центральний нападаючий у команді супротивників Нера Міттір на диво косоокий. Коли він наближається до воріт, наш воротар Гобра остаточно губиться, бо ніяк не второпає, куди ж той ударить. Поза сумнівом, що той вкотить нам щонайменше м’ячів чотири.
Що ж його робити?
Разом із Тені-да привіявся на стадіон і хлопець на ім’я Бгоджуа, кремезний і широкоплечий. Його прихопили з собою на випадок бійки. Якусь хвилину Тені-да уважно придивлявся до нього, а тоді спитав:
— Слухай, Бгоджуа, а ти зможеш стояти в захисті?
Бгоджуа, що саме возився з бетелем[1], кинув щіпку його в рот і поцікавився:
— А це як?
— Дістанеш м’яча — бий. Зумієш?
— А чого ж ні? Ще й як! Ударю по м’ячу, а тоді й по гравцеві! — Очі Бгоджуа задерикувато спалахнули.
— Ні-ні, ти що? По гравцеві бити не можна, — заперечив Тені-да. — Тільки по м’ячу. Певен, що зумієш?
— Та чого ж? Он учора до мене присікався вуличний пес, гавкає та й гавкає… То я його так підчепив на ногу, що він миттю опинився в кузові вантажної автомашини. Так і покотив на станцію в тому кузові…
— Та годі тобі,— полегшено зітхнув капітан. — Отже, один захисник є. Потрібен іще один. Іще один!.. — Він стурбовано огледівся, і раптом його погляд зупинився на мені: — От і гаразд! Гратиме Пала.
— Що?
Я ледь не подавився, бо саме жував арахіс.
— Ти ж сам казав, що в Шімультолі забив три голи. Чи то ти вигадав?
Ото ж бо і є, що вигадав. Усі, кому випадало ласувати тушкованими овочами на веранді в Чаттерджі,— звикли плести всілякі нісенітниці. Плів їх і я. От не думав, що в Тені-да, який двічі провалювався на іспитах, така чудова пам’ять!
— А чого мені брехати, — промимрив я, коли проковтнув нарешті арахіс. — От тільки трішки нездужаю, а то б неодмінно зіграв… Розумієш, коли я бігаю, у мене селезінка кевкає…
— На те вона й селезінка, щоб кевкати. Протруси її добряче — і, повір, твоя хвороба де й подінеться. Іди-но сюди.
Сюр-р-р-р…
Уже свисток. Не розтулив я і рота, як Тені-да так рвучко випхнув мене на поле, аж я мало не впав… «Будь що буде, — приречено подумав собі.— Або я, або моя недугаї Сьогодні комусь добром не кінчити!»
Гра почалася. Я став у захисті. Спочатку була надія, що Бгоджуа впорається й сам, та де там: у нього й усіх чеснот що грізна мордяка! Коли м’яч підкотився, він відчайдушно замахнувся по ньому, але чомусь не попав і розтягнувся на землі. Добре хоч, що воротар був насторожі, а то б не минути біди.
Сильним ударом Гобра послав м’яч у поле. Правий крайній Хабуль Сен прийняв м’яч і помчав до воріт противника. Ху-ух, поки обійшлося.
Але у футболі на самому везінні далеко не в’їдеш! І ось м’яч знову стрімко котиться до наших воріт, і веде його не хто, а сам косоокий Нера Міттір.
Бгоджуа тигром кидається до нього, але той спритно обводить його, і Бгоджуа з розгону налітає на бокового суддю. Та що мені Бгоджуа, коли в мене і свого клопоту вистачає! Тепер між Нера Міттіром і воротарем лишився тільки я! А Гобру я знаю, як облупленого. Втупиться в косі очі Нери, роззявить рота і стоятиме пнем, безсилий второпати, у який кут той може вдарити.
— БийІ Бий! — чую я розпачливий крик Тені-да. — Пала, бий!
Матінко моя рідна! І не бити страшно, і бити страшно!
Та все-таки я б’ю по м’ячу. І диво дивне! Нера Міттір кліпає очима, а м’яч летить просто до Хабуль Сена.
— Молодець, Пала! — лунають вигуки. — Чисто спрацював!
Отже, я таки врятував свої ворота? Щоправда, років кілька тому я пробував грати в теніс, зате жодного разу навіть не торкнувся футбольного м’яча. І ось тепер я зупинив самого Неру Міттіра! Дивовижа!.. Мої впалі груди розпирала гордість. «Теж мені гра — футбол, — зневажливо подумав я. — От тільки не хочеться, а то б я виступав і за знаменитий «Моханбаган».
О, Нера атакує знову! Наче у його ногах магніт, бо м’яч так і прилипає до них.
Двічі осоромившись, Бгоджуа оскаженів. Знову несамовито замахнувся по м’ячу і знову не попав. Проте й цього разу ворота врятовано. Ні, врятував їх не Гобра, а свіжий коров’ячий млинець на полі. Нера Міттір послизнувся на ньому, і я встиг вибити м’яч з воротарського майданчика, а вже потім від ноги лівого крайнього «Бродяги» м’яч вийшов за межі поля.
Впевненість у власних силах неухильно росла. А тут іще й болільники шаленіють: «Браво, Пала, молодець!»
Знову атака! І що там тільки роблять наші нападаючі? Травичку, чи що, поскубують? Правий півзахисник «Бродяги», такий собі опецькуватий коротун, з льоту б’є по м’ячу. Я підставляю ногу, і м’яч від мене летить прямісінько в наші ворота…
— Го-ол!.. — надриваються болільники «Бродяги».
Але даремно вони так казяться: м’яч ударився об штангу і покотився в кущі. Удар від воріт.
А Бгоджуа не вгамовується. Кваплячись вибити м’яч, він молоснув ногою по штанзі і снопом упав на землю, тримаючись за ступню і виючи від болю. Травма. Кілька чоловік підняли його й винесли з поля.
Та лихо не без добраї Бгоджуа так ганебно грав, що якби на те моя воля, я б і сам залюбки підкував його. Ну що ж, штанга помстилася йому за мене. Але тепер я лишився сам! Усе ж ми поки що тримались. Слава богу — м’яч більше не доходив до мене! Разів зо два Гобра вдало вискакував з воріт, разів зо три м’яч перехоплювали півзахисники. Тоді пролунав свисток судді, і перший тайм закінчився.
Ху-ух, один тайм одмучились! Якби ж то так і далі! Селезінка в мене ниє, серце мало не вискочить, а зусібіч лунають вигуки болільників «Грому»:
— Чудово граєш, Пала! Молодець!
Сам капітан Тені-да і той поплескав мене по плечу:
— А ти, бачу, майстер!
Чи ж після такого думатимеш про якусь там селезінку? Задерши кирпу, я одним духом випив дві склянки лимонного шербету. Тільки Бгоджуа нічого не пив, — сидів на-бурмосений, з перев’язаною ногою.
Тені-да презирливо скривився:
— А ти, Бгоджуа, неабияке базікало! Одним ударом жбурнув пса в кузов автомобіля, а по м’ячу не попадеш. Ех, ти!
В очах Бгоджуа — похмура рішучість.
Почався другий тайм. Бгоджуа, кульгаючи, вернувся на поле. Підійшов до мене й похмуро пригрозив:
— Ну, нехай тепер дехто начувається!
Я поглянув на нього й закам’янів: чи не про мене йдеться?
— Про кого це ти?
— Побачиш сам.
І ось він наближається знову. Хто «він»? Та все той же косоокий Нера Міттір! Погляд його жахає, тепер він напевне вклепає нам голі
Бгоджуа скаженим буйволом ринувся йому назустріч. Почувся пронизливий зойк: Бгоджуа, навіть не глянувши на м’яч, ударив Міттіра ногою в бік, а той і собі недовго думав, — щосили затопив кривдникові в щелепу, і обоє, як підтяті, покотилися по землі. Бгоджуа помстився, але чи ж він знав, що Нера Міттір займається боксомі
Гра ненадовго припинилася. Між командами мало не зчинилася бійка, однак втрутилися дорослі й розборонилй найбільш гарячих. Після цієї непередбаченої сутички гра поновилась. Та ні Бгоджуа, ні Нера Міттір на поле вже не вернулись.