Переказуючи розповідь Якобуса, я не знаю, наскільки все це переконливо, проте частка істини тут, мабуть, є. Щось подібне я вже чув у Джакарті від німецького антрополога Ганса Брекмана, який кілька разів бував на Новій Гвінеї й бачив багато цікавого, особливо в Західному Іріані, де йому довелося пробути загалом близько року, коли там ще хазяйнували голландці. Він розповів мені цікаву історію.
У селі Дум-Мана, на березі затоки Гелвінка, голландці збудували протестантську церкву. Щоб принадити до неї тубільців, біля входу в храм їм давали подарунки: скляне намисто, клаптики квітчастої матерії або щось інше. Прийнявши подарунки, папуаси відбували належний час у церкві, молились, як їх учив голландський священик, — потім ішли до хатини Маклая і молилися вже по-своєму. Просили в Маклая прощення і водночас виправдовувались. Нехай Маклай не думає, що вони йому не вірні. Ні, такого ніколи не станеться. Але в оран голанд стільки гарних речей, стільки речей! Маклай це повинен зрозуміти. Гарні речі кожному дуже потрібні…
За словами Брекмана, який неодноразово спостерігав такі моління-виправдання, їхня оригінальність у тому, що в особливо урочисті дні папуаси приходять у хатину Маклая разом, як їм здається, зі своїми предками.
У багатьох племенах Нової Гвінеї померлих старих (чоловіків) зразу не ховають. Покійника в сидячому положенні зашивають у сплетену з тонкого ротанга сітку й підвішують у центрі хатини над ледве тліючим багаттям доти, доки він остаточно не розкладеться. При цьому хатину покидають усі, крім дружини небіжчика, яка має підтримувати багаття. Якщо ж вона померла раніше за чоловіка, тоді підтримувати вогнище мусить хтось із її найближчих родичів по жіночій лінії, бо це діло вважається суто жіночим.
Потім, коли від покійника залишаться тільки череп та кістки, влаштовують похорон, спершу відділивши від скелета череп і кисть лівої руки (ліва рука ближче до серця), яку вони вміють якось зберігати, щоб над багаттям вона не розкладалась, як усе тіло покійника, а висихала.
Похорон прозаїчний. Просто беруть сітку з кістками, несуть кудись подалі від села й там закопують, не дбаючи ні про яку могилу в нашому розумінні цього слова. Кістки без черепа нічого не означають, тому закопати їх можна де завгодно і як завгодно. Зате череп і висушену кисть лівої руки бережуть як святиню. Кисть віднині стає чудодійним талісманом жінки, яка стежила за багаттям, а череп забирає собі син або внук небіжчика.
Папуаси вірять, що в черепі предка міститься вся його мудрість, яку він передає нащадкам. Для цього досить на ніч класти череп під голову. Але почути його мудрі поради можуть тільки чоловіки, бо вони справжні люди, а жінки, хоч і схожі на людей, все-таки походять, як свідчить переказ, від змії і тому голосу предків не чують. Предок навіть образиться, якщо його череп дозволять покласти під голову жінці. Вона повинна тільки доглядати його і переносити його на своїх грудях, куди покаже чоловік.
Так от з цими черепами-предками папуаси й приходять на відправу до хатини Маклая.
Предки довго жили, і Маклай кожного з них, звісно, добре знав. Вони всі були його вірними друзями, тому їхня присутність у хатині для нього завжди приємна і він ні на кого з живих не сердиться. Крім того, предки краще розуміють його умовні таємні знаки, і після спілкування з ним їхні поради стають іще мудріші. Але треба пильнувати, щоб жінки, які принесли черепи предків до хатини, біля входу передавали їх чоловікам і вертались по домівках. Інакше при них ніяких таємних знаків Маклай не подасть. Не любить він жінок.
До речі, такий висновок про ставлення Маклая до жінок папуаси зробили не випадково. Коли понад сто років тому вчений, прибувши на береги Нової Гвінеї, поступово завоював симпатію і довір'я тубільців, вони вирішили віддати йому в дружини найвродливішу з місцевих дівчат і наполегливо намагалися це здійснити, на що він незмінно відповідав: «Маклай нанглі ава арен» (Маклаєві жінка не потрібна). Звідси, видно, все й пішло. Не потрібна найвродливіша жінка — отже, жінок він взагалі не любить.
Цілком логічно, хоча, розповідаючи легенди про незвичайну доброту Маклая та його шанобливе ставлення до жінок, папуаси в цьому самі собі суперечать. Певно, суть у тому, що будь-який з культових обрядів папуаські чоловіки вважають виключно своїм власним привілеєм і, явно намагаючись підкреслити свою перевагу над жінками, оточують себе такою собі поважною таємничістю. Збоку їхня поведінка тоді схожа на гру великих наївних дітей, але самі вони все роблять цілком серйозно і всьому щиро вірять.