Запитання здивувало мене своєю несподіваністю і урочистим, хоча й прохальним тоном. Вираз облич присутніх свідчив, що не один тільки Саул запитує, а що всі чекають моєї відповіді. У мене майнуло в думці, що, мабуть, саме про це тубільці й розмовляли, коли я зайшов, і стало зрозуміло, чому моя поява урвала їхню розмову. На просте запитання треба було дати просту відповідь, але її слід спершу обміркувати. Тубільці знають, упевнені, що Маклай не скаже неправди; їхнє прислів'я «Баллал Маклай худі» (слово Маклая одне) має бути підтверджене й цього разу. Тому сказати «ні» — не можна, тим більше що, чого доброго, завтра чи за кілька днів яка-небудь випадковість може засвідчити тубільцям, що Маклай сказав неправду. Якщо я скажу «так», то сам значно похитну репутацію, яка особливо важлива для мене тепер, через кілька днів після заборони війни. Ці міркування промайнули набагато швидше, ніж я пишу ці рядки. Щоб мати час обдумати відповідь, я підвівся і пройшовся вздовж буамрамри, дивлячись угору, немов шукаючи чогось (власне, я шукав відповіді). Скісне проміння сонця освітлювало все, що було підвішено під дахом; з черепів риб і щелеп свиней мій погляд перебіг на колекцію різної зброї, прикріпленої нижче над барлогом; там були луки, стріли й кілька списів різної форми. Мій погляд спинився на одному з них, товстому й добре загостреному. Я знайшов мою відповідь. Знявши із стіни саме цей, важкий і гострий спис, що, влучно кинутий, міг завдати неминучої смерті, я ступив до Саула, який стояв посеред буамрамри й стежив за моїми рухами. Я подав йому списа, відійшов на кілька кроків і зупинився навпроти нього. Я зняв капелюх, широкі криси якого затуляли моє обличчя; я хотів, щоб тубільці могли з виразу мого обличчя бачити, — що Маклай не жартує і не моргне, хоч би що сталось. Я сказав тоді: «Поглянь, чи може Маклай умерти». Вражений Саул хоч і зрозумів зміст моєї фрази, та навіть не підняв списи і перший заговорив: «Арен, арен!» (ні, ні!) Тим часом дехто з присутніх кинувся до мене, ніби бажаючи заступити мене своїм тілом від списа Саула. Простоявши ще якийсь час перед Саулом в очікуванні й назвавши його миніть жартівливим тоном «бабою», я сів між тубільцями, які заговорили всі водночас. Відповідь задовольнила їх, бо після цього випадку ніхто не питав мене, чи можу я вмерти».
З цього та інших записів Маклая ясно, чому тубільці, які жили на узбережжі затоки Астролябії, були певні, що вмерти він не може. Причина була в звичайному фальшвейєрі, що його вчений запалив якось уночі. Його схоже на місячне жовтувато-біле світло так вразило папуасів, що вони подумали, ніби це сяйво Місяця. А якщо так, то, виходить, і Маклай — людина з Місяця. Але ж Місяць дуже високо. Навіть зорі, падаючи звідти, розсипаються на дрібні іскри. А Маклай злетів на землю і не розбився. Отже, він взагалі безсмертний.
Так думали папуаси, які особисто знали Маклая. А що скаже Нагурдан тепер, через сто років?
Виявляється, думка трохи змінилась, і знову, очевидно, під впливом європейських місіонерів, які розповідали папуасам про воскресіння Ісуса Христа. Як сказав Нагурдан, Маклай не може вмерти тому, що, навіть коли його вбили б, він усе одно оживе, бо він не просто людина, а разом і дух, тобто бог, а боги, як відомо, не вмирають.
От і мета нашого шляху. Переді мною була хатина Маклая — гітан-таль Маклай.
Не знаючи наперед, важко повірити, що цю триповерхову вежу збудували люди, які за своїм загальним розвитком усе ще живуть у кам'яному віці. Крім художнього смаку й архітектурної майстерності, така споруда потребує складних інженерних розрахунків.
Уявіть собі три порожніх куби, поставлених один на одного на зразок ступінчатої піраміди. У першого нижні грані дорівнюють чотирьом метрам, у другого — на шістдесят сантиметрів вужчі, ніж у першого, а в третього — на стільки ж вужчі, ніж у другого. Товща стін скрізь однакова — сантиметрів тридцять, але перекрить між поверхами немає. Другий і третій яруси поставлено на напіваркові кам'яні виступи, витесані в моноліті куба, ніби внутрішні карнизи. Ніяких додаткових опор, тільки карнизи, що дорівнюють товщі стін.' Здається, наче поверхи вклеєно один в одного.