Жарт Миклухо-Маклая, як усі містифікації, зробив, однак, своє діло: не тільки знайшлося кілька десятків, а може, і сотень наївних, щоб не сказати просто дурних людей, котрі серйозно запитували про умови еміграції в Нову Гвінею, але знайшлася навіть газета, яка взяла Миклухо-Маклая під свій захист, назвавши його «знаменитим мандрівником» і обклавши лайкою, що складалася з суміші добірних бурсацьких висловів та бердичівської товкучки, всіх тих, хто підсміювався з дикого проекту селити росіян серед папуасів на берегах Нової Гвінеї. Немає потреби пояснювати, що такою мовою могли говорити тільки «Новости» — чарівна семітська квітка, добряче угноєна семінаристами.
Якби зворушлива спілка наших євреїв і туполобих бурсаків цілком переселилась до Нової Гвінеї, ми нічого не сказали б, навіть благословили б їх там і зовсім лишитись, га, на жаль, ніхто із співробітників «Новостей», ні будь-хто і їхніх однодумців до папуасів їхати не збираються, а обмежуються запевненням, що проект «знаменитого» Миклухо-Маклая має для Росії «інтерес національний і громадський». А що пора, нарешті, покласти край цьому безглуздому блазнюванню, то ми постараємось стисло пояснити, що ні Миклухо-Маклай не має ані найменшого прана на титул «знаменитості» (хіба що вважати цей титул таким, що нічого не означає, і однаково вживати слова: «знамениті Юлій Цезар і Шекспір» або «знаменитий співак із «Аркадії» п. Давидов»), ні проект його на будь-яку увагу з боку добромисних російських людей…
Можливо, Миклухо-Маклай і стане з часом знаменитим, навіть великим; можливо, його праці, якщо нарешті з'являться у світ, принесуть йому безсмертя; усе це ще може бути; а поки що відомо лише, що за п'ятнадцять років ніяких наслідків від поїздки Миклухо-Маклая не було, крім грошових витрат з боку Географічного товариства, приватних осіб і Морського міністерства, яке заради цього туриста ганяло двічі казенне судно в море, дуже небезпечне своїми підводними рифами…
Ще сумнівніше достоїнство проекту російської колонії, ику намислив улаштувати Миклухо-Маклай у порту Константин, у землі Маклая, ні на якій карті, однак, не позначеній. Починаючи з того, що «знаменитий» мандрівник віддає Росії річ, яка йому зовсім не належить, спосіб зробити подарунок, як відомо, вельми легкий. Нова Гвінея довго не мала господаря, хоча голландці вважали її номінально своєю. Коли почали розвиватись австралійські колонії, особливо сусіднього з Гвінеєю Квісленду, англійці також пред'явили свої права, та, поки англійський уряд зволікав, з'явилися німці…
Врешті відбулася полюбовна угода: західна частина Нової Гвінеї лишилася за Голландією, а східну поділили між собою Англія і Німеччина. Тепер з'являється Миклухо-Маклай і вимагає своєї частки. Комізм цієї вимоги не потребує коментарів. Якби наш уряд мав яку-небудь потребу в шматку Нової Гвінеї, то міг зробити заяву про це своєчасно й без допомоги Миклухо-Маклая, проте, на нашу думку, він у цьому не має ніякісінької потреби і ніколи не матиме…»
Хоча до того часу Миклухо-Маклай уже неспростовно довів неспроможність полігенізму і справді був знаменитий на весь світ, для Скальковського та його реакційної шовіністичної газети це не мало ніякого значення. Що ж до російської колонізації частини Нової Гвінеї, то про неї вчений ніколи не говорив і не думав. Мова йшла тільки про незалежний Папуаський союз під безкорисливим захистом Росії, яка, володіючи власною величезною територією, в заморських колоніях і справді не мала потреби. Проте такі люди, як Скальковський, висміюючи гуманістичний проект Миклухо-Маклая, сприймали його саме як пропозицію влаштувати на Новій Гвінеї російську колонію.
Однак усе це було потім, через десять років. А поки що Маклай перебував на своєму березі, де розраховував прожити місяців п'ять-шість, попередньо домовившись із шкіпером «Морського птаха», що по закінченні цього строку той зайде по нього в затоку Астролябії. Але, покинувши береги Нової Гвінеї, шкіпер про російського вченого навіть думати забув. Лише через 21 місяць після його відплиття з Батовії про Маклая згадав сінгапурський підприємець і його приятель Шомбург, який вирішив, що вчений на Новій Гвінеї загинув, але про всяк випадок дав завдання одній із своїх. шхун зайти на берег Маклая і перевірити.
Так наш мандрівник знову з'явився в Сінгапурі. Стан його здоров'я був украй тяжкий. Вирушаючи в плавання на «Морському птаху», він узяв з собою запас харчів і медикаментів тільки на півроку. А далі був повністю на утриманні папуасів, їжа яких йому зовсім не підходила, а про якісь ліки проти постійних нападів пропасниці, природно, годі й говорити. Врешті його організм так виснажився, що Маклай, прибувши в Сінгапур, важив 46 кілограмів. На додачу до всього він лишився без копійки в кишені. Шомбург, у якого можна було позичити грошей, надовго поїхав у своїх комерційних справах до Європи, а більше звернутись було ні до кого. Щоправда, до нього дуже по-дружньому прихильно ставилися махарадья Іохора і віце-консул Росії в Сінгапурі Вампоа, гостинністю якого він уже користувавсь, але просити у них грошей Маклай, видно, посоромився. Щоб розрахуватися з сінгапурськими боргами, лягти в лікарню і платити за лікування, йому довелося віддати в заставу всі свої наукові колекції, рукописи, щоденники і малюнки. Та минув місяць, гроші скінчились, а здоров'я тим часом анітрохи не поліпшилось.