Петербурзька залізнична станція обслуговує царський поїзд, що курсує між першопрестольною Москвою і Петербургом. Місце особливо відповідальне для царської безпеки. Тут начальником станції має бути людина вельми надійна.
1 раптом начальник станції, виявляється, співчуває небезпечному бунтареві імперії!
Грошовий переказ на пошті затримали. І з посади Микола Ілліч був одразу ж звільнений. Розпочалося слідство.
І хто знає, чим би все це скінчилося, якби не скоротечні сухоти. Помер Микола Ілліч, не доживши й до сорока.
Сталося це в середині грудня 1857 року, в неділю. Була страшенна заметіль, і лікар Боков[11], який лікував родину Миклух, тоді ніяк не міг дістатися до них.
Уранці хворий втратив свідомість, потім, уже пополудні, начебто раптом прокинувся. Ніхто й гадки не мав у. ті хвилини, що він розплющив очі, щоб побачити дружину й п'ятеро своїх дітей востаннє. Сім'я вирішила, що нарешті йому полегшало.
Він журно усміхнувся, але сказав спокійно:
— Катю і ви, діти, будьте мужні… Я покидаю вас…
Його старшому синові, Сергієві, минав тоді тринадцятий рік, Миколі було одинадцять, Олі — дев'ять з половиною, Володі — вісім і півтора рочки — Михайлику. Окрім цього малюка, четверо інших, дарма що були досить юні, уже обрали собі заняття на майбутнє. Сергій мав намір стати суддею, Миколка — природознавцем, Оля — художницею, Володя — військовим моряком. Мабуть, через оцю ранню визначеність батько, прощаючись, говорив з ними про їхню майбутню роботу.
— Тобі доведеться нелегко, синку, — сказав Сергієві. — Закон і совість не завжди в злагоді. А суддя, хоч він і жива людина, з лупимо і совістю, повинен неодмінно скорятися закону. Це правильно, Сергію, проте закон треба тлумачити і розумом і душею, а судження виносити у згоді і. ч совістю. То важко, але ухилитися від цього людині-судді ніяк не можна, тому подумай добре, чи стачить тобі громадянської відваги.
Скоро він стомився і якийсь час лежав, заплющивши очі. Потім попросив підійти ближче Миколу, мовив до нього:
— Я хотів би, Колю, щоб ти керувався надалі ось чим: будь-яка думка в науці важлива й доцільна, якщо від неї напевно можна сподіватися користі у повсякденному житті. Думками людина здатна піти далеко, але й у далечі треба вибирати щось необхідне для загальної користі в житті, бо наука потрібна не самій науці, а завжди — людям.
Олі погладив руку, затримав у своїй.
— Я знаю, Оленько, ти чесно служитимеш мистецтву. А це велика справа — усім нести прекрасне.
Звертаючись до Володі, посуворішав:
— Тобі, Володенько, коли вже ти надумав стати захисником вітчизни, треба завжди пам'ятати, що честь її — понад усе. Хай зброя у твоїх руках служить доблесті й славі, а все інше — час покаже.
Михайликові усміхнувся, намагаючись затамувати смуток:
— Ти, дорогий мій ведмедику, будеш правдолюбом, еге ж?
Останні слова дружині:
— Прости мене. Катюшо, тяжку ношу лишаю тобі… Він говорив спокійним голосом і так серйозно, що в серйозність того, що відбувалося, несила було повірити. Тільки згодом усі зрозуміли, чому він побудував свою розмову таким чином. Відчуваючи, що смерть близько, Микола Ілліч поспішав чітко сказати кожному найважливіше. Потім впав у забуття і, вже не приходячи до тями, помер, страшно скрикнувши: «Мамо!»
Кажуть, батьки можуть визначити долю дітей, тобто своєю волею поставити їх на те чи інше місце в житті або, залежно від їхніх нахилів і вдачі, завбачити, яким шляхом вони підуть, але жоден батько чи мати не можуть поширити свій вплив на дітей так далеко, щоб вони, коли виростуть і стануть самостійними, підпорядкували цьому впливові всі свої думки і вчинки. Якщо це так, то Микола Ілліч Миклуха серед батьків був особистістю винятковою. Він заповідав дітям не дороги в житті — вони їх обрали самі, — а як іти ними, цими дорогами, якими належить бути у своїх помислах і вчинках. І ось у цій головній і, може, наймінливішій людській якості ніхто з п'ятьох дітей не зрадив заповітів батька.
Справедливим і непідкупним суддею був на Київщині Сергій Миколайович.
Усе життя віддав служінню людям Микола Миколайович Миклухо-Маклай.
Прекрасною художницею і предоброю людиною була Ольга Миколаївна.
Гірничим інженером і народовольцем, сподвижником Софії Перовської став Михайло Миколайович.
Мужньо захищав честь російського флоту і геройськи загинув у нерівному бою під Цусімою командир панцерника «Адмирал Ушаков», капітан 1-го рангу Володимир Миколайович Миклухо-Маклай, який узяв, як і всі Миклухи, прізвище брата.
11
Відомий у Петербурзі лікар Петро Іванович Боков був також особистим, лікарем і другом М. Г. Чернишевського. Через Бокова родина Миклух уперше познайомилася з працями великого російського демократа і його ідеї мали на всіх її членів глибокий вплив, а для юного Маклая вони стали, за його власними словами, «чільним покажчиком у визначенні життєвого шляху і обранні ідеалів, служіння яким гідне честі».