Маклай відповідає:
«Усе залежить від того, яку ви ставите перед собою мету: щось спростувати чи довести. Ваш початковий намір зумовить, а розум визначить і потрібними фактами підтвердить кінцевий результат. Але чи буде це істина? Ні, навіть якщо видаватиметься очевидною. Тому ні, що істина ніколи не буває однозначною. Якщо ви дивитеся на дерево, воно здається вам реальним і сприймається як очевидна істина. Та це тільки частина істини, а не вся істина, а отже, взагалі не істина, оскільки велика чи мала частина чогось не може бути чимось цілим в його закінченому вигляді. Половина яблука — всього лиш половина, а не все яблуко. Точно так стоїть справа і з істиною. Я маю на увазі, певна річ, абсолютну істину.
Окрім видимої для ока крони, в дерева є коренева система, є грунт, що дає йому стійкість і поживу, є підземні води, що розчинили цю поживу і зробили її доступною для коренів, є всотана живим листом теплова сонячна енергія, яка завдяки хімічним реакціям перетворюється в рослині на механічну силу, необхідну для того, щоб піднімати поживні речовини й вологу із землі до гілок, є, нарешті, повітряне середовище, яке також живить дерево і багато в чому визначає його життя.
Так от усе це разом і є істина, ціла система, а не тільки те, що бачить око і тому часто сприймається, як уся реальність. Ми бачимо відсталого у своєму розвитку остров'янина й квапимося зробити висновок про належність даного суб'єкта до буцімто гіршої частини людства. Тим часом існує безліч причин, що зумовлюють відсталість остров'янина. Не враховувати всіх цих причин — значить, не бути об'єктивним. А бути об'єктивним, як я це розумію, значить, відкинути будь-які тенденції і підпорядкувати себе тільки пошукам істини в усій її сукупності.
У моєму становищі дослідника, який поклав собі за мету довести світові, що всі люди — люди, і зробити неможливим саме прагнення виправдати колоніальні захоплення, грабунки і насильство, першою передумовою для цього є почуття відповідальності перед усім людством, однаково неупереджене ставлення до всіх народів і рас, інакше мене звинуватять у необ'єктивності і всі мої старання стануть марними.
Але почувати себе сином людства не означає забути рідшій дім. Я ще не стрічав людини з нормальною психікою, яка була б холодна, байдужа до матері. Тому над своїми хатинами в Новій Гвінеї я завжди піднімав російський прапор».
Кореспондент ловить на слові:
— Кажуть, у Росії з вами повелися не вельми ласкаво?
Відповідь Маклаєва спокійна:
«Мене виключили з шостого класу гімназії, а потім заборонили відвідувати Петербурзький університет, куди я, хоч і не мав документа про закінчену середню освіту, був зарахований вільним слухачем. Тому мені довелося їхати вчитись у Німеччину. Коли мене виключили з університету, я не міг вступити в жоден інший вищий учбовий заклад Росії, оскільки перебував під наглядом поліції. Та це не означає, що навчатися в Росії мені не дозволила Росія.
З гімназії мене відчислили на категоричну вимогу отця Василія за те, що на уроках закону божого читав «Листи. про вивчення природи» Олександра Герцена і якось приніс у клас «Суть християнства» Фейєрбаха.
Тоді моїм «законом божим» стали, та й тепер ними є, філософські статті Чернишевського. Під впливом його ідей, окрім Герцена і Фейєрбаха, я почав вивчати також праці Сеченова, Писарєва, Гегеля, окремі роботи Добролюбова. До того ж моя мати десь добувала нелегальну газету Герцена «Колокол». Це визначило мої світоглядні переконання і зрештою привело до участі в студентських мітингах і демонстраціях. Під час однієї із таких демонстрацій, ще до того, як мене виключили з гімназії, я і мій старший брат Сергій були заарештовані й посаджені в Петропавловську фортецю, але я ніколи не вважав, що нас покарала Росія. Попи і поліцейські в Росії, як і в інших країнах, є частиною державного механізму, та навіть якщо йдеться про цілий державний механізм, не можна вважати, що він відповідає характеру країни. Коли ви виступаєте проти існуючого суспільного устрою, цілком природно, що люди, настановлені вищою владою зберігати цей устрій, застосовують до вас засоби покарання. Але було б принаймні нерозумно, образившись на поліцейського, переносити свою образу на країну.
Говорячи про свою належність до Росії і будучи гордим з цього, я маю на увазі свою спорідненість з тими її представниками, яких сприймаю і розумію як творців суто російського напрямку в науці, культурі і такій важливій для мене галузі, як гуманізм. Та це не та спорідненість, що дає привід для сімейної учти. Від кожного, хто її усвідомлює, вона вимагає передусім несхитної дисципліни в думках і ділах. По суті, я служу не своїй власній ідеї, а здійснюю програму досліджень, головний напрямок яких визначили і Лев Мечников, і академік Бер. Потім я керуюсь у своїх дослідженнях працею Сеченова про рефлекси головного мозку і роботою Чернишевського «Антропологічний принцип у філософії». Як бачите, все російського походження.