До речі, мені приємно сказати, що Росія єдина європейська країна, яка хоча й підкорила собі багато різноплемінних народів, але не прийняла європейських расових теорій навіть на поліцейському рівні. Прихильники вищих і нижчих рас не можуть знайти в Росії однодумців; бо їхні погляди суперечать російському духові…»
Мабуть, про це саме думав Маклай, коли незадовго до своєї смерті в лікарні диктував дружині англійською мовою (російської М. Робертсон не знала) «Нотатки про природу російського гуманізму». На жаль, цю статтю з рукописної спадщини вченого було вилучено царською цензурою і, певно, знищено. В архіві Маргарити Робертсон зберігся тільки невеликий уривок, який вона вивезла з Росії, очевидно, тому, що то був чорновий начерк, який вона нашвидку записала в своєму особистому зошиті.
Ось цей уривок.
«Російська думка, якщо говорити про думку плідну, таку, що породжує нові ідеї й нові погляди на природу речей, — явище прекрасне і вже тому, що воно існує, здається нібито протиприродним. Адже думка, здатна відкинути загальновизнане й утвердити щось нове, це іскра, яка виникає під зіткнення різних думок, під сумніву, що спонукає шукати істину. Щоб такі іскри викрешувались, людям погрібна внутрішня духовна свобода й потрібне суспільство, яке б дозволяло свободу думок. А на Русі, коли ми простежимо історію Російської держави від Івана Грозного до наших днів, відкинувши хіба що добу Петра І, не допускалося під страхом смерті чи тюремного ув'язнення не тільки мати іншу думку, а навіть сумніватися в чомусь такому, що було усталеним і прийнятим у державі.
Дика азійська орда з її лютою жорстокістю, зневагою цінностей духовних і поділом суспільства на рабів і вождів принесла й укоренила на віки в Російській державі становище, коли право думати діставали тільки ті з нижчої суспільної верстви, хто, думаючи, у своїх міркуваннях угадував бажання вождя. А оскільки слово можна тлумачити по-різному і людина, маючи намір сказати одне, мимохіть може дати привід розуміти її по-іншому, то з остраху не догодити вождеві народилася звичка говорити й писати широко, все з усіх боків оговорювати, пояснювати, щоб тебе зрозуміли лише в одній площині. Усі промови свідомо будувалися з розрахунком на розуміння примітивне, і тому вони не сприяли розвитку мислення в тих, хто читав їх або слухав.
Силою розуму, вдачею і своїм ставленням до дійсності вожді іноді так відрізнялись один від одного, що здавалося, ніби вони цілковита протилежність, проте встановленого регламенту дотримувалися всі однаково, дозволяючи собі лише незначні відхилення. Вождь, який не відзначався гострим розумом, інших промов не сприймав, тож вважав єдино правильним існуючий порядок спілкування, а хто бачив і розумів більше за своїх підданих, свідомо сприяв рутині, бо тоді керувати простіше й безпечніше.
З цієї причини кордони Російської держави завжди були не тільки оборонними рубежами, а й начебто другою Великою Китайською стіною, що оберігала російський народ і підвладних йому інородців від «лихого» впливу невгодних російським царям прикладів. З тією ж метою було введено жорстку систему посвідок на проживання, аби кожен громадянин повсякчас перебував під державним контролем і наглядом осіб, призначених відповідати за несхибність усталеного одноманіття в думках і настроях.
І ось за отаких порядків, які ведуть до огульного отупіння, животворна російська думка, всупереч усім насиллям і пануючій моральній темряві, усе-таки проростає і всьому світові на диво дає прекрасні плоди.
Коли заходить мова про російську науку й культуру, людей, які мало знають Росію і звикли дивитися на неї, як на одну з найдеспотичніших держав, безправний народ якої нібито не може дати нічого путнього, вражає в російській думці її незмінний гуманізм. А вона, страдниця, пройшовши через усі випробування, пробившись крізь терни, не може нести в собі зло. Страждання оздоблюють натури холодні, з користолюбною душею і розумом, або немічним, або надто однобоким; а російська людина за своїм характером пристрасна і чуйна, а якщо буває зла і припускається буйних жорстоких вчинків, то тільки в отупінні або в безвихідному відчаї. Коли ж розум її ясний і вона бачить витоки зла, в стражданнях своїх ніколи не оздоблюється і думки її скеровані не на помсту, оспівану й піднесену до святості в європейській літературі, а тільки на викорінення зла всіма шляхами й засобами, може, навіть і з допомогою того ж зла. При цьому вона легко може пожертвувати собою задля блага інших, часто невідомих їй, а то й зовсім чужих.