— Але ж Гончаров усе одно ніякого відношення до флоту не мав.
— Секретар адмірала?
— Ну, припустімо. Тоді чому, якщо на флоті Маклая поважали, а це незаперечно, не придумали чогось підходящого для нього?
— Тому, що військовий статут — закон, а надто флотський, з віковими традиціями. Порушити його в Росії не смів ніхто, навіть члени царської родини. Якось великий князь Олексій Олександрович, відомий у Петербурзі гульвіса й ловелас, уже проголошений майбутнім генерал-адміралом, але поки що не адмірал, надумав незапрошеним завітати з дівицею на кліпер «Гайдамак» і зажадав каюту. Царський син, без п'яти хвилин головком, — не послухатися не можна… Таж ні! Капітан-лейтенант Колтовський, командир кліпера, випровадив голубків умить. І керуючий Морським міністерством адмірал Краббе у відповідь на скаргу Олексія знайшов за потрібне Колтовського заохотити. Ось як розуміли російські моряки корабельний воїнський статут. Тому Миклухо-Маклай, обізнаний з флотськими порядками, сам, безумовно, не захотів прийняти морське забезпечення. Інакше він поставив би себе в залежність від статутних формальностей і змушений був би їх дотримуватися. Зрозуміло, така перспектива людині з його характером не могла бути до вподоби. Гончаров на флагмані «Паллада», перебуваючи в ролі флагманського офіцера, підлягав одному адміралові Путятіну, і то на дисципліну ремствував, а тут, на корветі «Витязь», який виходив у море без свого флагмана, Маклаєві довелося б виструнчуватися перед кожним вахтовим лейтенантом.
— Формально, звичайно, все могло бути, але ось зараз ви розповіли про великого князя Олексія Олександровича. Не будемо говорити, яким після свого дядечка Костянтина Миколайовича він став генерал-адміралом і як його прихід до влади на російському флоті відбився на кар'єрі капітан-лейтенанта Колтовського…
— При Олексієві Колтовський став контр-адміралом.
— Он як! Та річ не в цьому. У зв'язку з іменем Олексія я згадав, який «вексель» у квітні 1883 року залишив Миклухо-Маклай на корветі «Скобелев» контр-адміралові Копитову.
Розгорнувши четвертий том творів Маклая, я зачитав Саві Хрнстофоровичу один лист ученого, адресований командуючому російською Тихоокеанською ескадрою:
— «Ваше превосходительство! Перебуваючи в Батавії, з метою відвідання на корветі «Скобелев» різних місць Тихого океану, «мав на увазі слова його імператорської високості в. кп. Олексія Олександровича, що моя поїздка на остр. Тихого океану не буде пов'язана для мене з будь-якими зайвими витратами.[16]
Виходячи з цієї обіцянки його високості, я сподіваюсь, що після прибуття до Маніли, тобто в перший порт, звідки я зможу повернутися в Сідней, для Вашого превосходительства не буде трудністю надати мені кошти для переїзду найкоротшим шляхом у Сідней. Про вартість квитка з Маніли в Гонконг і з Гонконга в Сідней я матиму честь сповістити другого дня після прибуття в Манілу».
Розпалюючи загаслу люльку, Сава Христофорович глянув на мене крізь лискучі скельця окулярів, наче прицілювався.
— Ну то й що?
— А те, що за п'ятдесят три дні плавання на корветі «Скобелев», як видно з цього листа і з відомих, мабуть, вам рапортів Копитова керуючому Морським міністерством, за харчування з Маклая нічого не взяли. Окрім того, Копитов за рахунок флоту оплатив його проїзд з Маніли до Гонконга і Сіднея. А трохи раніше, в Амбоїні, видав йому гроші на купівлю подарунків для папуасів під такий самий вексель: «Оскільки корвет «Скобелев» має відвідати різні місця берега Маклая та Нової Гвінеї, осмілюсь нагадати Вашому превосходительству нашу розмову про велику користь, яку може принести дарунок кількох пар домашніх тварин для встановлення міцних дружніх стосунків між росіянами і тубільним населенням того берега. Я не маю сумніву, що тубільці берега Маклая гідно оцінять важливість такого подарунка і збережуть про відвідини «Скобелева» найкращу пам'ять…» Виходить, коли російське військово-морське відомство справді запропонувало Маклаєві матеріальну підтримку, він охоче прийняв її, і, судячи з усього, ніякі статутні формальності цьому не завадили. Чому ж він повинен був лякатися її дванадцять років тому? Стривайте, тут є одне «але». У самому кінці 1881 року Маклай надіслав із Сіднея до Петербурга листа з проханням дозволити йому повернутися в Росію на якомусь із кораблів російської ескадри, що стояла тоді в Мельбурні. І той же Олексій на його листі поклав резолюцію: «Мені здається, що треба дозволити М.-Маклаю повернутися на одному з суден, але без морського забезпечення». Звідси висновок: морським забезпеченням та іншими матеріальними благами флоту Маклай до свого тріумфального повернення в Росію 1882 року не користувався не тому, що не бажав, а тому, що на «Витязь» його, очевидно, взяли з такою ж резолюцією великого князя Костянтина: «… але без морського забезпечення». Логічно?