— А морські подорожі Айвазовського?
— Айвазовський мав чин адмірала. Ну так ось. У програмі закордонних плавань на 1883 рік, яка складалася й була затверджена всередині 1882 року, ніякого заходження російських кораблів в Австралію і на острови Меланезії не планувалось. Нещодавно перебудований гвинтовий корвет «Скобелев», який раніше називався «Витязем», готувався відпливти з Одеси на Далекий Схід, де знову повинен був стати флагманським кораблем Тихоокеанської ескадри замість застарілого крейсера «Африка». Але, закінчивши свої справи в Росії, Маклай в кінці 1882 року вирішує повернутися до Австралії і 2 листопада на аудієнції в Олександра III в Гатчині просить царя відправити його саме на «Скобелеві» в Сідней з попереднім заходженням на берег Маклая та деякі меланезійські острови. Що відповів цар, точно невідомо, але ніякого письмового розпорядження Морському міністерству він не давав, бо Шестаков послався б на нього. А усні накази в таких питаннях взагалі не практикувались, оскільки слово, як кажуть, до справи не підшиєш. А тим часом керуючий міністерством, не вагаючись, задовольняє прохання Миклухо-Маклая. Що це означає? Тільки те, що рескрипт Олександра II продовжував діяти. Тому, щоб виділити Маклаєві корабель, в новому «височайшому велінні» потреби не було. Певна річ, з цього не випливало, що будь-яке прохання мандрівника моряки зобов'язані були виконувати за всяку ціну. Проте вже другого дня Маклай відпровадив свій багаж в Одесу. Виходить, не зважаючи на всі невигоди для флоту, йому надали корвет «Скобелев». І раптом 6 листопада, всього через три дні, на прийомі в Шестакова він каже, що негайно повинен їхати в європейські країни, а тому хай доставить «Скобелев» його багаж до російського консула в Порт-Саїді, а сам прямує в Австралію і чекає на нього в Сіднеї до кінця березня, на той час він, Маклай, постарається туди прибути, і тоді вони вирушать у Меланезію. Іншими словами, тепер корабель був потрібен йому лише місяців на три, не більше, і тільки в Австралії; він же все одно просив його у своє розпорядження місяців на вісім-дев'ять, хоча довга й дуже дорога «пробіжка» корвета з Одеси в Сідней втрачала будь-який сенс. І все-таки, як ми бачимо з щоденника Шестакова, адмірал і тут з Маклаєм цілком погодився. Мало того, бажаючи піднести мандрівникові приємний сюрприз, він наказав капітан-лейтенантові Благодарєву, командирові «Скобелева», разом з багажем ученого лишити для нього в російського консула й гроші на проїзд до Австралії — подарунок Морського міністерства. Пам'ятаєте Маклаєвого листа з Порт-Саїда? «Вирушаю, нарешті, в Австралію сьогодні, але іншим шляхом, ніж гадав, саме через Батавію. Причиною такої зміни був дарований квиток…»
— Виходить, повернення того разу в Австралію військово-морське відомство оплатило йому навіть двічі?
— Точно так. Спочатку квиток у Порт-Саїді на англійський пароплав «Чібасса», яким Маклай скористався тільки до Батавії, бо несподівано для себе догнав там корвет «Скобелев» і перейшов на нього, потім квитки з Маніли до Гонконга і від Гонконга до Сіднея, на які видав гроші контр-адмірал Копитов.
Багато дуже цікавого розповідав Сава Христофорович. Досі вся історія з корветом «Скобелев» мені уявлялася зовсім по-іншому, точніше, скласти про неї якесь певне уявлення було важко. Та й зараз ще багато було незрозумілого. А тим часом кожна деталь в біографії Миклухо-Маклая для нас, звичайно, важлива. І не тільки тому, що це потрібно для повнішого відтворення образу цієї чудової людини. Окрім звичайної нашої потреби мати гідний наслідування приклад, для нас не менш важливе й інше.
Життя й боротьба великої людини, хоч би як вона давно жила, — завжди є складова частина культури її народу, в минулому, тобто в її епоху, нині і в майбутньому. Ось чому однаково важливо знати також, у якому середовищі вона оберталась, як це середовище ставилося до неї, чим могло і чим живило її розум, як впливало на формування її ідей, поглядів. Осягнути й зрозуміти весь цей взаємозв'язок, історичну драму, зумовлену стосунками особистості й середовища в моральному й суспільному, — значить збагнути драму зародження сучасних начал, поганих і хороших, у самому собі. Без цього, в його широкому розумінні, не буває ні справжнього патріотизму, ні усвідомленої національної гордості, яка дає підстави поважати себе і свій народ.