Отут ми якраз і підходимо до суті.
Якщо крейсер «Африка» не відпливав у Сідней, а корвет «Скобелев» прямував туди, щоб узяти Маклая, то в тій ситуації, що склалася на рейді в Батавії, контр-адмірал Копитов міг вирішити одне з двох: або мандрівник відкладає на три місяці побачення з нареченою і вирушає на «Скобелеве» в Меланезію, оскільки це не тільки вдвічі скорочує шлях корвета і заодно витрати на його рейс, а й набагато полегшує умови плавання, або він далі пливе на «Чібассі» в Австралію, відмовившись на даному етапі від послуг російських моряків узагалі.
Тоді зрозуміле невдоволення Маклая. Так, перейти на «Скобелев» він був змушений. Але, очевидно, він вчинив би так само й у випадку, описаному в його статті. Годі уявити, щоб через свої сердечні справи Маклай пропустив несподівану нагоду ще раз побувати в папуасів, доля яких хвилювала його над усе. Однак з цього не випливає, що, приносячи в жертву особисте заради громадського, він тішився в душі. Певна річ, те, що зустріч з нареченою відсувається, його не радувало.
Гай-гай, ні та, ні та версії поки що не доведені. Як воно було насправді, найпереконливішу відповідь нам може дати тільки один документ — судновий журнал корвета «Скобелев». І ось, користуючись цим документом, відомий миклухознавець О. Г. Грумм-Гржимайло, що видрукував у 1939 році монографію «М. М. Миклухо-Маклай на тлі сучасної йому доби», писав:
«Коли… британський поштовий пароплав, на якому плив Миклухо-Маклай, кинув якір на рейді Батавії, в бухті завантажувався вугіллям російський корвет «Скобелев». Побачивши його, наш мандрівник… звернувся до… контр-адмірала М. В. Копитова з проханням надати йому можливість ще раз відвідати бухту Астролябії. Хоча корвету заходити в цю бухту було не з руки, оскільки він повинен був найближчими днями пливти далі у Владивосток (підкреслення моє. — О. І.), М. В. Копитов усе-таки згодився виконати бажання мандрівника й узяв його на корабель».
Такий же фактичний матеріал про цю зустріч наводив у нарисі «М. М. Миклухо-Маклай» і академік Д. М. Ану-чин, який особисто знав і Маклая, і Копитова.
Зберігся також щоденник самого Копитова, який «несподіваний намір зробити на шляху до Владивостока великий гак через Меланезію» пояснює своєю симпатією до Маклая:
«Мені в той же час особливо приємно зустрітися з таким знаменитим й освіченим російським мандрівником і провести якийсь час у товаристві такої цікавої сучасної особи, як п. Миклухо-Маклай.
Безперечно, його піднесена заповзятливість пробудить багатьох послідовників серед наших учених, і такі подорожі в майбутньому не будуть винятком».
Отже, ні в Сідней, ні до островів Меланезії до зустрічі з Маклаєм у Батавії «Скобелев» пливти не збирався і ніяких вказівок щодо цього не мав. Портом його призначення з самого початку був Владивосток без усяких там кружних шляхів із заходом в Австралію і Меланезію.
Звичайно, хибно було б вважати, що адмірал Шестаков занотовував до свого щоденника пусті власні вигадки. Але якщо керуючий Морським міністерством і Миклухо-Маклай про щось і домовлялися, то далі адміралового щоденника їх домовленість не пішла. Тому в статті для преси Маклай про неї і не згадує, найпевніше, з дипломатичних міркувань.
Під час аудієнції в Олександра III в Гатчині вчений уперше поділився з царем своїми планами про влаштування російської колонії на островах Меланезії. Їхня розмова відбувалася в присутності Шестакова, і Маклай, очевидно, зрозумів, що успіх його планів тепер багато в чому залежатиме від цього адмірала. Отож у такій ситуації публічно виставляти Шестакова безвідповідальним пустомолотом, — а його обіцянка щодо корвета «Скобелев» і крейсера «Африка» тепер сприймалася саме так, — для мандрівника означало зажити нового ворога, причому могутнього.
Що ж стосується грошей, залишених Маклаєві за наказом Шестакова в Порт-Саїді, то вони можуть свідчити, що керуючий Морським міністерством відчував свою провину перед мандрівником і намагався спокутувати її бодай цією милістю — сплатою за проїзд до Австралії.
І тут також одне з двох: або Шестаков не був зовсім безсовісною людиною, або він серйозно сприйняв застереження адмірала Посьєта, що сказав якось в Адміралтействі: «З того, як ми ставимося зараз до Маклая, у майбутньому судитимуть про наше ставлення до гуманістичних діянь Росії». Відомий своїм честолюбством, Шестаков не міг лишити поза увагою таке застереження, тим більше, що воно належало Посьєту, якого всі вважали людиною не тільки освіченою, а й прозорливою.