Перевагу свою над дурнями царя небесного ревно показувати треба лишень у тому, що свято шанують і чому поклоняються охоронці підвалин свого ладу.
Тоді, при набожному сатрапі Миколі І, це означало знати назубок Біблію, християнські євангелії і царські укази про перебудову Росії на військовий лад.
У родині Шестакових, «зараженій» вольтер'янством, релігія у великій шані не була, але на час вступу до Морського кадетського корпусу Ваня Горюн, як потім називав його адмірал Лазарєв, читав напам'ять із Біблії цілі глави. І царські укази знав добре. Це й відіграло вирішальну роль, коли ухвалювали допускати чи не допускати його до вступних екзаменів. За юного Шестакова, «неповноцінного фізично, але старанного у вивченні закону божого», клопотав сам митрополит, який був співголовою приймальної комісії.
А далі Вані, можна сказати, пощастило. У день екзаменів з математики на майбутніх кадетів прийшов подивитися директор корпусу Іван Федорович Крузенштерн, той самий великий мореплавець. На ту пору вже поважний літній чоловік, він, маючи слабке здоров'я, кадетами, а тим більше абітурієнтами майже не займався. Та раптом прийшов у клас і, коли викликали відповідати Шестакова, сам побажав його екзаменувати. Адмірал зацікавився, чого в абітурієнта вуха перетягнуто стрічкою., Російську мову Крузенштерн, хоча й прожив усе життя в Росії, знав погано, тому перше запитання, як завжди, поставив через перекладача по-німецькому, та виявилося, що перекладач не потрібен, хлопчик жваво відповідав адміралові його рідною мовою. Потім з'ясувалося, що він однаково добре може відповідати по-французькому, по-англійському і навіть божественною латиною. Та мови мовами, а для майбутнього моряка математика важливіша. А її десятирічний Ваня Шестаков знав на рівні досвідченого штурмана.
Визначний учений свого часу, відданий до старості просвітницьким ідеям, Крузенштерн не взяти цього хлопця під свою опіку не міг.
Здавалося, все складалося блискуче. Через два роки наймолодший кадет морського корпусу вдвічі раніше, ніж те належало за положенням, стає гардемарином, друкує в поважному журналі серйозні теоретичні статті з балістики, морської артилерії, кораблебудування і, нарешті, потрапляє в учителі до начальника Головного морського штабу, який за своїм малолітнім наставником дух ронить. Ще через два роки випускні екзамени. У Вані Шестакова з усіх предметів — відмінно. Але йому тільки чотирнадцять років і дев'ять місяців, а перший офіцерський чин дають не раніше як у шістнадцять.
За традицією привітати випускників корпусу прибув імператор. Звертаючись до царя, Крузенштерн просить дозволити, як виняток, вручити мічманські погони і Вані Шестакову, якого тут же рекомендує як найкращого учня. Микола І вибалушив свої олов'яні очі, довго і тупо дивився на злощасну Ванину стрічку. Потім уривчастим свистячим шепотом вичавлює з себе:
— Це що за личина?
Збліднувши, Крузенштерн намагається щось пояснити, каже про надзвичайну обдарованість цього випускника. Тут же стоїть і князь Меншиков, який також бере нещасного юнака під захист. Та цар уже кипить від гніву:
— Геть, личино, геть! Мені розумаки не потрібні, мені потрібні солдати!
І все-таки на свій риск і страх Крузенштерн лишає Ваню Шестакова в корпусі ще на рік і призначає його фельдфебелем роти гардемаринів і гадки не маючи, яка неприємність через цього Ваню чекає весь корпус.
У роті гардемаринів усі були старші за свого нового фельдфебеля на чотири-п'ять років, і фельдфебелювати над ними Вані було незручно. Замість належної муштри він вирішив зацікавити гардемаринів драматичною сценою і написав спеціально для них віршовану п'єсу, переклавши для цього грибоєдовське «Лихо з розуму» на матеріал із життя й побуту корпусу. Що то було за життя, через багато років розповідав сам Шестаков у своїх мемуарах:
«Події 1825 року, які мали вплив на устрій суспільного життя взагалі всієї Росії, переважно проявилися в поглядах уряду на виховання молоді. «Згубні» ідеї хотіли відтинати в зародку, а точніше в такому віці, коли навряд чи зароджуються якісь ідеї. Зборища молодих людей у навчальних закладах були зручним полем для нових експериментів… Раніше в школах порядки були жорстокі через невігластво, грубість; з початком цієї доби вони стали такими за переконанням, через фанатизм. У цьому саме переході від одного потворства до іншого, ще огиднішого, доля віддала мене на опіку корпусного начальства. У всі державні заклади, не лише у військові, призначали бездушних муштрувальників, здатних вибивати дурниці з голови, і почали вчити «по-іншому: раз! два! — а книги зберігати тільки для значних оказій». Чи тому, що флот не міг бути страшним, а чи просто з парадоксального збігу, Морський корпус віддали І. Ф. Крузенштерну, мало не єдиному представникові гуманності в той залізний час, давши йому в помічники контр-адмірала Качалова. Того самого, що 14 грудня здогадався підмочити частину патронів повсталого гвардійського екіпажу; педагогічні його достойності обмежувалися знанням великої науки маршування та неймовірно співучим голосом для подання команд на плаці.