— П'ятдесят три дні плавання «Скобелева» коштували триста тисяч?
— Ви забули «Пластуна», який двісті одинадцять днів проходив надаремне з Владивостока до Австралії й назад та ще двадцять днів простояв на ремонті в Сіднеї. А день утримання кліпера в морі у 1883 році коштував у середньому 900 карбованців і 1100 карбованців — в іноземному порту. Та ще вартість ремонту. Можете бути певні, моя арифметика — без будь-яких перебільшень. Коли я кажу, що тільки перші й треті відвідини Маклаєм бухти Астролябії обійшлися російському військово-морському флоту, тобто Росії, в один мільйон сто тисяч карбованців, то цю цифру взяв не з голови. Усе перевірено за рапортами й рахунками командирів «Витязя», «Изумруда», «Скобелева» і «Пластуна».
Називаючи цифри державних витрат на подорожі Миклухо-Маклая, Сава Христофорович не стільки тішився з того, що нарешті дошукався істини, скільки радів самим фактам, на підставі яких можна переконливо відповісти тому американському доктору історії О'Коннору, що, намагаючись принизити національну гідність нашої країни, стверджував у своїй недоброзичливій книзі, начебто Росія в експедиції Маклая як держава не вклала ані шеляга; та й напоумити водночас таких, як я, котрі, не замислюючись над безглуздістю подібних тверджень, наївно гадали, ніби вчений і справді подорожував на «Витязе» на власні кошти та ще на оту дещицю, яку виділило йому Географічне товариство.
Справді, досить подивитися на географічну карту й згадати, що йдеться про третю чверть минулого століття, щоб, розсудливо поміркувавши, дійти висновку: хіба міг хто, не маючи, як Маклай, великих статків, здійснити таку подорож на свій кошт?
Тоді, маючи в кишені п'ять — десять тисяч карбованців, можна вже було дістатися з Росії куди завгодно, в Америку, Австралію, Нову Зеландію, але тільки не на Нову Гвінею, яку навіть тредори — колоніальні торговці, що нишпорили по всій Океанії, обходили десятою дорогою, особливо її північні береги. І не тільки тому, що боялися страшних легенд про жахливих новогвінейських людожерів. Не було ще мореплавних карт тих районів. А моря там для навігації дуже небезпечні. Підводні рифи, скелі, тисячі розсипаних, наче горох, коралових острівців, кожен з яких оточений якщо не підступними мілинами, то такими ж підступними рифами.
Тому, щоб дістатись до вподобаного Маклаєм маловідомого північно-східного узбережжя Нової Гвінеї, треба було у будь-якому варіанті споряджувати спеціальну експедицію, причому досить дорогу, оскільки шлях до тих берегів доводилося прокладати буквально навпомацки, а це, в свою чергу, було пов'язане з тривалим плаванням і до того ж потребувало особливо пристосованого корабля. Не випадково, коли в травні 1870 року Олександр II дозволив узяти Маклая на «Витязь», який щойно вийшов з капітального ремонту і був підготований до плавання на Далекий Схід, корвет знову поставили в док, де він простояв до жовтня — чотири з половиною місяці! Уже тільки це промовисто свідчить, як ретельно його довелося переобладнувати. Під час Кримської війни Шестаков у Миколаєві за півроку встигав побудувати гвинтовий корвет.
«Витязю» перебудували і обшили мідними листами підвищеної міцності всю підводну частину з таким розрахунком, що осадка корабля зменшилася майже вдвічі, а його остійність водночас зросла. Нижче ватерлінії він став округлий, як яйце.
Поставили нову, потужнішу машину, значно місткішими зробили вугільні ями й продовольчі трюми. Щоб забезпечити кращий хід при слабких південних вітрах, збільшили загальну площу вітрил, а відтак змінили й конструкцію всього рангоуту.
Одне слово, перебудували весь корвет. З класичного бойового корабля «Витязь» по суті перетворився на експедиційне судно цілком нового типу.[19]
— А тепер уявіть собі, що за все це Миклухо-Маклай платив з власної кишені! — знову запалюючи люльку, весело засміявся Сава Христофорович. — А що, коли мандрував на власний кошт, то, виходить, і корабель повинен був спорядити за свої гроші, так же? А готували «Витязь» саме для плавання до Нової Гвінеї, бо іншої потреби переобладнувати його не було.
19
Тут не зайвим буде зауважити, що першим у світі експедиційним судном, однаково добре пристосованим для плавання і серед рифів південних морів, і в льодах Арктики, був не знаменитий «Фрам» Фрітьофа Нансена, як багато хто вважає, а саме цей наш «Витязь». Різниця між ними полягала лише в тому, що у «Витязя» округлою була тільки підводна частина корпусу, а Нансен надав яйцеподібної форми всьому корпусу «Фрама».