Дорого коштує все. Щоб сяк-так пообідати, середньому індонезійському трудівникові треба витратити не менше третини денного заробітку…
Мою увагу привернула незвичайна юрба людей під одним варингіном. Там був високий дощаний поміст з брезентовою раковиною. На зразок естрадної сцени, але менших розмірів. На помості стояв старезний дід у довгій білій тозі й чорній оксамитовій фесці. Звертаючись до натовпу, він щось говорив.
— Бій півнів, — сказав Анді. — Хочете подивитися?
Ще б пак, пропустити таке видовисько!
Я вже знав, що в Джакарті це не просто розвага, а гра на гроші, жорстока гра.
Залишивши на узбіччі дороги нашого форда, ми підійшли до натовпу.
Старий чоловік у тозі пояснював порядок сьогоднішніх боїв. Виступатимуть одинадцять півнячих пар, усі справжні джаго, тобто справжні бойові півні. Початкову ставку для першої пари суддівська колегія боїв визначила в тисячу рупій. Таку суму вніс у загальну касу кожен власник джаго, що брали участь у боях. Тепер усе залежало від публіки, скільки вона купить ігрових квитків. Ставка підвищуватиметься відповідно до того, як збільшуватиметься касовий збір.
Потім старий — це був головний суддя боїв — назвав імена всіх джаго, коротко зачитав родовід кожного, а також хто їх виховував і в яких парах вони виступатимуть. Молодий чоловік на ім'я Війоно і його півень Чорний Грім у списку стояли останніми. Це означало, що Чорний Грім до завершення передостаннього бою вважатиметься найсильнішим. Битиметься він з тим джаго, який буде найдужчий серед решти й зможе вести боротьбу у фіналі. Фінальна пара розігрує найвищі ставки. Подвійну суму найбільшої з них одержує власник переможця. Повертають йому і його внесок у загальну касу.
Суддя сказав, що хоча півня Чорний Грім виховав двадцятирічний юнак, уболівальники не повинні ставитися до цього джаго з недовірою. У попередніх боях Чорний Грім кілька разів виходив у фінал і перемагав найсильніших без штрафних очок.
Я пробрався ближче до сцени. Праворуч і ліворуч від суддівського столу півкільцем сиділи на траві дресирувальники джаго. Біля них стояли міцні бамбукові клітки з пернатими бійцями.
Виховання й дрссировка джаго — справа важка. Треба мати великий досвід й багато терпіння. Індонезійці вважають, що справжнього бойового півня може виростити тільки чоловік у поважному віці, до того ж з твердим характером. Там, де півнячі бої, — гра на гроші, до змагань, за незначним винятком, допускаються лише джаго, яких виховали літні люди.
Війоно був таким винятком. Поряд з серйозними, поважними старими чоловіками він здавався хлопчаком. Обличчя його було дуже юне, майже дитяче. Дрібний у кістках, окатий, з припухлими, як у дівчини, губами. Але півня він виростив кращого, ніж мало їх багато літніх людей. Це був могутній чорний красень з розкішним вогнистим гребенем і такими ж ясно-червоними сережками. Міцний орлиний дзьоб, добре розвинуті крила й високі дужі ноги свідчили про його блискучі можливості.
Просунувши в клітку руку, Війоно ласкаво погладжував свого джаго й щасливо усміхався. О, в Чорному Громі він не сумнівався!
Старця в білій тозі на сцені змінив старець у брунатній сорочці-розлітайці. Потім цей, у сорочці, сходив на поміст щоразу, коли треба було оголосити результати бою і викликати наступну пару.
І ось перша пара на сцені. Півнів поставили на протилежних кінцях помосту. Настовбурченого рудого джаго звали Вулкан. Його супротивником був верткий сліпучо-білий Хлопчик. Повернувшись до глядачів, вони голосно прокукурікали, потім зовсім не войовниче й не квапливо рушили один одному назустріч. Коли зійшлися, знову обернулись до юрби, ще раз, наче по команді, прокукурікали й розійшлися на свої місця.
У любительських боях півнів спочатку роздрочують, легенько посмикуючи за пір'я й гребені. Потім, уже розлючених, ставлять один перед одним. Бій починається одразу ж. Ніяких особливих правил у розважальних боях немає. Один півень лупцює другого як може. Якщо вони б'ються мляво або якийсь із них надумає тікати, їх ловлять і садять у спеціальну клітку, щоб обмежити простір. Тоді діватися півням нікуди, і бій точиться до перемоги.