Якусь мить Чорний Грім ще тримався на ногах. Несподіваний удар ніби лиш наполохав його і змусив закружляти по сцені. Але то вже була агонія. Ніж, розпанахавши Чорному Громові воло й частину шиї, зробив свою справу. Величавий чорний джаго, немов спіткнувшись, упав, кілька разів здригнувся і стих.
Спочатку натовп був ошелешений загибеллю Чорного Грому, потім вибухнув люттю. Юрба кинулася до суддівського столу. Розмахуючи руками, всі кричали, щось доводили, чогось вимагали…
Анді засміявся:
— Чорний Грім усіх ошукав, дехто поставив на нього сто тисяч рупій. Треба забиратися геть, тут пахне смаленим.
— Мені хотілося б поговорити з Війоно.
— Тільки недовго.
— Гаразд.
— Тут зараз така веремія буде, що ви й не уявляєте.
Веремія вже почалась. Уже спалахнула величезна бійка, в якій тузалися не менше тисячі чоловік. Мигтіли палиці, парасольки, клітки з бойовими півнями. Галас, вереск, неймовірна штовханина. Але на Війоно, чий загиблий півень мимоволі став призвідцем усього цього безладу, ніхто не звертав уваги. Зійшовши на поміст, він присів навпочіпки й тихо плакав. Ми до нього насилу пробились.
— Війоно, — покликав я, — вибачте, будь ласка, я хотів запитати…
На мене глянули скляні, сповнені сліз очі.
— Ви не можете зрозуміти, ви нічого не можете зрозуміти! Він витримав вісім боїв, ви нічого не можете зрозуміти…
Бідному хлопцеві було не до нас.
«Славна фортеця» — так перекладається малайське слово «джайякерта». В незрозуміле «Джакарта» його перетворили європейці, яким «джайякерта» було важке для вимови.
Три з половиною століття тому невелике портове місто Джайякерта стояло в гирлі річки Чілівунг, на тому місці, де тепер стара частина Джакарти — Нижнє місто. Джайякерта налічувала всього близько тисячі домів, вибудуваних з легкого дерева й піднятих на високі палі, бо навкруги були болота. Голландцям Джайякерта не сподобалася. Вони вирішили спалити її й побудувати все заново, на голландський зразок.
Відомо, що населення Голландії завжди вело боротьбу з морем. Суша там повільно опускається, і море захоплює все нові й нові простори. Його наступ люди намагаються затримати, будують загороджувальні Дамби, осушувальні канали. Амстердам стоїть на землі, відвойованій у моря. Уздовж вулиць прокопано канали, які просушують місцевість і водночас е шляхами сполучення, як в італійській Венеції.
Майбутню столицю Нідерландської Ост-Індії голландці уявляли собі другим Амстердамом. Зігнавши на джайякертські болота сотні тисяч яванців, вони наказали копати канали й висаджувати на їхніх берегах дерева. Потім заходилися будувати дво- й триповерхові будинки з товстими стінами й маленькими стрілчастими вікнами. Яванський Амстердам, однак, не вийшов. Півроку над Явою ллють дощі, гомінкі тропічні зливи, що спричиняють бурхливі паводки. За околицею Джакарти — гори. Під час повені річка Чілівунг несе з них дуже багато гальки, мулу й рослинних решток. У гирлі річки й прибережній смузі моря все це осідає, утворюючи болота й мочарі. Якщо в Голландії море наступає на сушу, то тут навпаки — воно відступає. Якось у кінці сімнадцятого століття збіглися повінь і землетрус. На південь від міста, біля вулкана Салак, де бере свій початок Чілівунг, сталися оповзні. В річку обвалились мільйони кубометрів грунту. Потоки грязі по руслу Чілівунгу ринули до моря. Приріст суші, точніше боліт, за одну добу становив сімдесят п'ять метрів! Річка вийшла з берегів, затопила все місто.
Коли вода спала, всі будівлі знову опинилися посеред болота. Канали занесло мулом, і вони перетворились на розсадники малярійних москітів та комара анофелес — носія вірусу жовтої пропасниці.
Спека, насичене болотними випарами повітря. Важкі кам'яні будівлі поступово осідали в землю. Втім, у них і так жити тепер було неможливо. Прохолодний бриз поглинала щільна стіна дерев, що росли вздовж каналів. Тому будинки не просихали, а тільки розжарювались. Крізь маленькі вікна помешкання провітрювалось погано, й воно було мов пекельна духовка.
Почалися епідемії. І тубільців, і європейців вони косили тисячами. Мало хто з колоністів витримував на Яві більше трьох років. З Європи приїздили сюди, щоб розбагатіти, добре погуляти й через два — два з половиною роки чкурнути назад.
Та відмовитися від свого безглуздого задуму побудувати другий Амстердам голландці нізащо не хотіли. Ішли вслід за відступаючим морем і знову будували такі самі будинки й канали. Зупинитись осторонь моря вони не могли, їм потрібен був порт, щоб вивозити багатства колонії, і фортеця на березі моря, щоб відбивати напади інших європейських завойовників, які також мріяли закріпитися на острові прянощів. Фортеці перебудовувалися й будувалися заново багато разів. Руїни останнього форту, який колись наполовину виступав у море, тепер були за два кілометри від берега!