Проїжджа частина вулиці чудова. Простора, ідеально чиста. Та розмах проспекту надто не гармоніює з його будинками. Ліворуч і праворуч хаотичне нагромадження халуп, напіврозвалених, з дірявими покрівлями, обвішаних якимось дрантям.
А в кінці проспекту над усією Джакартою підноситься готель «Індонезія» — ультрасучасна чотирнадцятиповерхова будівля із скла й бетону, останній крик прогресу. Проект будівлі розробили японці з допомогою своїх електронно-обчислювальних машин. Над вікнами треба було поставити такі дашки, щоб у номери не попадало сонячне проміння й водночас було багато світла. Будівництво коштувало вісім мільйонів доларів. Сума велика, можна забудувати чотири- і п'ятиповерховими будинками весь проспект.
За готелем починається колишня стара Батавія, точніше, колишнє Нове місто, про яке писав Станюкович. Відтоді воно майже не змінилося, тільки подекуди з'явилися нові будівлі в стилі модерн. Красою своєю вони не поступаються перед старими. Високі сріблясті дахи, стіни обличковані візерунчастою світло-кремовою плиткою. Замість балконів, якщо будинок багатоповерховий, на кожному поверсі від рогу до рогу повиті квітами веранди. Багато скла, витончені портики, широкі засклені під'їзди, до яких ведуть такі ж широкі мармурові сходи. А навкруг — пальми, столітні варингіни, канарії, агави і квіти, квіти… Від одного будинку до другого іноді сотні метрів. Здається, вони розкидані по парку стихійно, без будь-якого плану. Сплановано тільки сам парк, усі вулиці-алеї якого кілометровими скісними променями ведуть до широкої прямокутної площі. Вона в глибині парку начебто посередині величезного круга.
Тінисті корти, зелені галявинки, на яких грають у гольф, фонтани, величезні клумби. І — тиша. Коли-не-коли прошурхотить по асфальту машина, неквапно перейде вулицю випадковий перехожий… Пожвавлено тут буває тільки вранці й увечері, в години пік і коли люди виходять на прогулянку.
Це тепер центр Джакарти, один з найрозкішніших районів міста. Тут розміщені урядові установи і живуть ті, хто має багато грошей. Досить сказати, що твій дім у Ментензі (так тепер зветься цей район), і всі зрозуміють, яке становище ти посідаєш в суспільстві. Отже, ти або високопоставлений урядовець, або власник значного капіталу.
Сучасна Джакарта — місто, гідне подиву. Ніяких півтонів, тільки крайнощі. Фешенебельний Кебайоран-Бару, що потопає в зелені й квітах, і одразу ж голий, асфальтно-халупний проспект Генерала Судирмана; затишний, далекий від міської метушні Ментенг і — величезне, без зелені, страшенно перенаселене Нижнє місто, яке давно злилося з Меитенгом, але, як і раніше, лишилося його цілковитою протилежністю.
На вулицях лавина машин і бечаків — рикш із триколісними велосипедами (спереду під брезентовим тентом розмальоване в яскраві кольори м'яке крісло для двох пасажирів). Тротуари, як у нас і взагалі в Європі, є не скрізь. Усі обов'язково їдуть. У машинах, кабріолетах, запряжених міцними, доладними конячинами, які подзенькують дзвониками й розцяцькованою сріблом збруєю, на моторолерах, мотоциклах і… жіночих велосипедах. В індонезійських саронгах[23], які нічим не відрізняються від жіночих спідниць, користуватися чоловічим велосипедом незручно.
На бруківках, спритно шастаючи між машинами й колясками бечаків, бігають тільки босоногі хлопчаки: газетярі й продавці солодощів. Мене вражали газетярі. Ледь пригальмувавши, киньте з машини монету, і він, спіймавши її на льоту, вмить тицьне вам у руки газету. Спритність незбагненна. Адже при цьому треба ще не заґавитись, бо один необережний крок — і ти під колесами.
Багато вулиць перетинають напівзанесені мулом канали з каламутною жовтуватою водою, від якої смердить гнилим болотом. Але в кожному каналі купаються й перуть шмаття. Тут же, біля води, бродять худі жовті й білі кози.
Великих будівель мало. Котеджі, дощані будиночки з пласким дахом і довгі, схожі на сараї халупи. Халупчини туляться одна до одної так щільно, що окремо їх часто не можна розрізнити. Деякі квартали здаються однією суцільною будовою — наче соти, поділені на чарунки. Понад п'ять мільйонів населення налічується в Джакарті і з них десь три чверті мешкає в Нижньому місті. А площа його не набагато більша за Ментенг.