— Ти чого, Маринко? — здивовано витріщився на неї Тимофій. — Щось сталося? — перепитав стурбовано.
— Та ніфіга не сталося! Що ви всі від мене хочете? — сердито виплюнула слова.
— Та хто і що хоче? — розгублено застиг на місці Тимоха. — Я зайду? — спитав невпевнено.
Марина нічого не відповіла, просто махнула рукою, чи то запрошуючи, чи, навпаки, виганяючи. Вона сіла на стілець біля прилавка, дістала з напівпорожньої пачки чергову цигарку, далеко не першу, про що свідчила купа недопалків, голосно схлипнула, клацнула запальничкою, глибоко затягнулась. Тимофій ще раз уважно поглянув на дівчину, на мить задумався.
— Двері не замикай, я зараз, — попередив. Марина лише кивнула.
Тимоха шугнув рукою у кишеню, знайшов кілька зіжмаканих купюр, впевнено підійшов до сусіднього кіоску. За хвилину він повернувся до Марини, тримаючи в руці пляшку шампанського. Замкнув за собою двері на защіпку, опустив жалюзі.
— Склянки дай! — коротко попросив. Дівчина не реагувала. Тимоха перегнувся через прилавок, дістав дві чашки, поставив їх перед Мариною. Якось відкрив пляшку, щедро линув напій у посуд, дочекався, поки осяде піна, долив доверху. Шампанського він не любив, та й до інших алкогольних напоїв ставився нейтрально, але в цій ситуації (як йому здавалося) газований напій мав виконати функцію ліків.
— Пий! — простягнув одну з чашок дівчині. Та, не сперечаючись, зробила кілька великих ковтків. Поглянула на Тимоху, допила вміст чашки.
— Тепле, — слабо всміхнулась крізь сльози.
— О! Хоч якась реакція організму! — зрадів Тимофій. — Повторимо, — знову долив шипучого напою, прослідкував, як дівчина випила піняву, газовану рідину, ковтнув зі своєї чашки, відчувши, що напій дійсно теплий, і від того не дуже смачний.
— А тепер розказуй, що сталося, — дістав з Марининої пачки цигарку, запалив її, затягнувся терпким димом.
— Всі чоловіки падлюки і жалюгідні козли! — не зовсім тверезо хитнула головою дівчина.
— Тут без заперечень, але звідки такі висновки і чому саме сьогодні? — випустив кілька кілець диму Тимоха.
І тут Марину ніби прорвало. Затинаючись, забуваючи закінчити речення і одночасно схлипуючи, вона розказала хлопцю, що Гарик вчора пообіцяв зводити її в ресторан. Вона і зачіску для цього зробила, і навіть оцю сукню з дна чемодана дістала.
Десь у глибині душі вірила, що похід цей не просто так! Невже за ті кілька місяців, що вони зустрічаються, Марина не стала йому близькою? Ну і яка проблема, що діти і дружина? У житті всяке буває! Тимофій мовчки кивав, потягуючи тепле шампанське.
Потім, виявляється, подзвонила «та його баба», тобто дружина, і закомандувала йому їхати додому, ніби хтось там захворів. Гарик навіть вибачення не попросив. Розвернувся і поїхав! А вона саме збиралася повідомити йому, що вагітна. І таблетки ж для запобігання приймала, бо, бачиш, Гарику з «гумкою» не ті відчуття, а все одно так вийшло.
Тут Марина заридала вголос, притиснувши своє обличчя до грудей Тимофія. «Капець футболці» — відсторонено подумав Тимоха, споглядаючи брудні патьоки від косметики на світлій тканині. Жіночих сліз він не любив. Від них хотілося втекти. Він легенько погладив дівоче волосся, полою футболки (все одно вже брудна) витер їй обличчя, щось спробував сказати смішне, розраджуючи, але, зіткнувшись із червоними, запаленими від сліз очима, замовк.
Як втішати ображених і вагітних жінок, Тимоха навіть не уявляв. Він просто продовжував гладити м’яке волосся і щось незрозуміле бубонів, намагаючись перервати потік сліз і схлипувань. Зрештою Марина втомилася і замовкла зовсім.
Ще кілька хвилин вони сиділи мовчки, притиснувшись одне до одного. Нарешті дівчина відхилилась, провела рукою по обличчю, ніби щось стираючи.