Тимофій мовчки скинув на підлогу наплічник, підхопив дівчину на руки і поніс її у вже знайому кімнату. Вона не пручалась. Просто притулилась до нього всім тілом, обвила шию руками і затихла, нерівно дихаючи. Тимоха обережно поклав цінну ношу на застелений старим покривалом диван, кількома рухами зірвав із себе одяг, не забувши дістати з кишені «презик», подивився на дівчину. Вона лежала, заплющивши очі. Її вуста, ледь підведені неяскравою помадою, щось шепотіли. Розчути, що саме, Тимоха вже не міг. Він вдихнув запах її волосся, відчув, як тремтить дівоче тіло, і забув про все, падаючи у безодню неймовірного щастя.
— Мені скоро йти треба, — повідомила за півгодини Юлька. Вона лежала на спині, задоволено закинувши під голову руки, і щаслива усмішка час від часу мелькала на її обличчі.
— Так швидко, — розчаровано обізвався Тимофій. — Щось не так? — стурбовано піднявся на лікоть.
— Тимошку! Дурненький! Що може бути не так? Просто у мене справи є, — заспокоїла хлопця Юлька.
— Які справи? — уважно поглянув на неї Тимофій.
— Ревнуєш? — сяйнула очима у відповідь дівчина. — Ох! Як же класно! — потягнулась, як кішка, усім тілом. — Тимошку, я тебе люблю! — обійняла за шию, притиснулась грудьми.
— Я теж, — ніжно провів рукою їй по спині Тимофій, насолоджуючись кожним вигином тіла і м’якістю її шкіри. — От кретин! — ляснув себе по лобі, несподівано скочив з ліжка, побіг у чому мати народила в коридор. Повернувся з невеличкою коробочкою, поклав її на диван біля Лисички.
— Що це? — здивовано перепитала дівчина. Вона обережно взяла подарунок, відкрила коробочку і радісно повернулася до Тимофія. — Це мені?
— А у мене є ще хтось, кому хочеться робити подарунки? — нервово ковтнув слину Тимофій.
— Дякую, — прошепотіла Юлька, тонкими пальчиками розправила ланцюжок, вдягнула його через голову, зручно влаштувала срібне сердечко у впадинку між грудьми.
— Носи здорова, — не знайшов кращого, що відповісти, Тимофій.
— Тимошку, мені дійсно треба поспішати, — винувато поглянула на хлопця Юлька.
Вона обережно встала з дивана, нахилилась, збираючи розкиданий по кімнаті одяг. Ковзнувши поглядом по її худенькій фігурі, Тимофій відчув, як знову підкочується бажання. Він прикрив очі, намагаючись його втамувати. Коли розплющив їх, дівчина вже була в рожевих мереживних трусиках і застібала за спиною такого ж кольору бюстгальтер. Тимоха теж скочив з ліжка, швидко пірнув у джинси, натягнув футболку, притягнув Юльку до себе. Вона вперлась кулачками йому у груди, ніби пручаючись, підняла сяйливі, щасливі очі.
— Відпусти, — попросила тихо, навіть не намагаючись вирватись з обіймів.
— Не можу, — хриплувато відповів Тимоха. — Мої руки не слухаються, — видав несподівано жалібним голосом.
— Завтра зустрінемось, — пообіцяла Лисичка.
— Я не дочекаюсь, — міцніше притиснув до себе дівоче тіло Тимофій.
— Я тобі так швидко набридну, — легенько відштовхнула хлопця Юлька.
— Не діждешся, — цмокнув її у вушко хлопець. Лисичка втягнула голову у плечі, засміялася дзвіночком.
— Ах ти підступний, — вдарила долонею у плече, вужем викрутилась із хлопчачих рук і вмить опинилась у коридорі. Переслідувати її Тимоха не став, хоча це давалося йому нелегко.
Вже за хвилину дівчина замкнула двері, а ще за кілька вони разом виходили з двору, тримаючись за руки, як першачки. Шлях до метро здався Тимофієві надто коротким, і він хотів було напроситися провести дівчину додому, але вона легенько помахала йому долонею, надіслала повітряний поцілунок і застрибнула у вагон, залишивши хлопця на заповненому людьми пероні.
6
Кілька тижнів до літніх канікул пролетіли ніби один день. Тимофій, як і раніше, ходив до школи, їздив розвозити квіти, намагався хоч трохи вчити уроки, але всі його думки були про Юлю. Якби його воля, то замкнувся би з нею у тій квартирі, що вже стала йому рідною, і не виходив би звідти. Ну хіба що іноді, щось купити поїсти. Петриляк на нього іноді ображався. Він свого товариша міг бачити тільки на уроках. Після їх закінчення Тимоха весь час кудись поспішав. Спочатку Вовчик намагався щось випитати, але, нарвавшись на постійний ігнор його намірів, змирився з цим і з питаннями майже не чіплявся. Усім іншим, за великим рахунком, було все одно, чим і де зайнятий Тимофій. Взагалі він почував себе старшим за своїх однокласників. Може, причиною була відсутність батька і (як він думав) його відповідальність за маму?