— Пішли до мене в кімнату. Мама ніколи туди без дозволу не зайде, — запропонував Тимофій, легенько підштовхнувши дівчину в потрібному напрямку.
Вона ступила кілька кроків вперед, потім на мить завмерла, несподівано швидко натягнула кросівки, шарпнула двері, відчинила їх, цмокнула у ніс Тимофія, який ошелешено застиг на місці, вискочила з квартири, і було чутно, як збігла вниз сходами. Тимоха, як був, босим вибіг за нею, але на вулиці Лисички вже не було видно. Відчуваючи її запах та її дотик, з незрозумілим тремтінням у ногах, Тимофій повернувся додому. В коридорі його зустріла мама.
— Вже так швидко втекла? — спитала.
— Так. Вона… за підручником з англійської приходила. Хоче влітку повправлятись, — перше, що спало на думку, видав Тимоха.
— Симпатична дівчина. Сонячна, — всміхнулася мама. — Я її раніше не бачила.
— Ми нещодавно познайомились, випадково, — відчуваючи, як кров приливає до обличчя, збрехав Тимоха.
— Навіть не знаю, як її звати. І дерунів моїх не спробувала, — пішла на кухню мама.
— Юлька! Юлькою її звати, — гукнув у спину Тимофій.
— Ех ти! «Юлька»! — повернулась, зупинившись, жінка. — Юля. Юлія. Юлечка. Хіба можна так з дівчатами? Вони ласкавих люблять, — осудливо подивилась на сина.
— А мені з нею дітей не хрестити, — насупив брови Тимофій. Він зовсім не хотів демонструвати мамі своє ставлення до дівчини.
— Може й так, — погодилась жінка, а тоді забрязкала на кухні тарілками.
Тимоха сховався до себе в кімнату, гамуючи тремтіння в руках. Юльчин візит був несподіваним і, що вже там приховувати, дуже приємним. Він підтягнув до себе ноутбук, написав кілька слів дівчині у Фейсбуці, продублював те саме у «вайбері», увімкнув тиху музику, влігся на ліжку, закинувши руки під голову. Мрійливо заплющив очі і, здавалося, навіть задрімав. Розбудив його сигнал нового повідомлення. «Я тебе…» і символ сердечка. Тимоха всміхнувся. Десь там, на іншому кінці міста, смілива і прекрасна дівчина на ім’я Юлька думала про нього.
У ту ніч Тимофієві снився дивний сон. Ніби він відповідає в школі біля дошки, а вчителькою у них виявляється Лисичка. Вона суворо споглядає з-під окулярів на Тимоху, вимогливо ставить якісь запитання, на які хлопець відповіді не знає, а потім виводить у журналі жирну «двійку». Чомусь до нього несподівано підбігає Королькова і починає гаряче цілувати, Тимоха намагається ухилитись, але дівчина не відступає. Юлька обпалює його поглядом, іде до парти, за якою сидить Вовчик, вмощується тому на коліна і з викликом дивиться на Тимофія. Той хоче щось сказати, не може витиснути з себе ні слова і прокидається…
Тимоха кілька хвилин полежав у ліжку із заплющеними очима, намагаючись зрозуміти, до чого йому наснився той сон. Якась мішанина дивних подій. Він відкинув тонку ковдру, сів, опустивши ноги на підлогу. До школи йти не потрібно — канікули. На сьогодні було два замовлення на доставку, і ще він мав сходити у невеличку кафешку за три квартали і спробувати найнятись на роботу офіціантом. Без досвіду не дуже хотіли брати, але Тимоха розраховував на своє вміння швидко вчитись і орієнтуватись у різних ситуаціях.
На годиннику була десята ранку. Мама, судячи з усього, вже пішла на роботу. Поспішати сьогодні немає куди. Тимоха спробував набрати Лисичку. «Абонент поза зоною, або його апарат вимкнено», — почув механічний голос. «Дивно. Чому телефон не відповідає? Може, десь у метро», — заспокоїв себе подумки. Він легко перекусив на кухні, ще кілька разів спробувавши при цьому набрати дівчину. Телефон вперто не реагував. Тимоха почекав ще годину, повторив спробу. Знову та сама відповідь. Щось було не так! Він кинув їй повідомлення у Фейсбуці, продублював смс-кою і у «вайбері», але відповіді не було на жодне.
Передзвонила Марина і нагадала, що квіти чекають доставки. Тимоха скривився, але швидко зібрався і попрямував до метро. Після тієї пам’ятної для обох пляшки шампанського з Мариною у них встановились дружні стосунки. Єдиного він не міг зрозуміти, як дівчина і далі продовжує зустрічатись з Гариком? Про те, що позбулася дитини, Гарику вона не сказала нічого, але як після того можна було з ним спати? Але це їхня справа і його не стосується.
— Привіт, Маринко, — переступив поріг кіоску. Яскраве літнє сонце добряче пригрівало, а тут працював кондиціонер і було прохолодно. — Далеко сьогодні? — перепитав, кивнувши на відро з готовими букетами.
— Хай! Тобі пощастило. Все в нашому районі, — усміхнулась дівчина.