— Та Юлька тут посуд молотить, — криво усміхнувся Тимоха.
— Буває, — знизала плечима мама і почала обережно вибирати з мийки шматки кераміки.
— Зовсім дівчина того, — покрутив пальцем біля скроні Тимофій.
— Тимку! Ну ти ж знаєш, що коли жінка вагітна, то у неї змінюється гормональний фон, а з ним і настрій. Підійди, обійми, і вона заспокоїться, — порадила мама.
— Ага! Я тепер боюсь навіть наближатись. Сичить на мене весь час, як зміюка, — поскаржився син.
— Сімейне життя — це не тільки поцілуночки. А ви вже майже родина. Он через кілька місяців будеш мати нащадка, — підморгнула Тимофієві жінка.
— Навіть боюсь це уявити! — здригнувся всім тілом Тимоха.
— Нічого, звикнеш. Головне спробувати зрозуміти одне одного, — наче маленького, погладила Тимоху по голові.
Через кілька днів Тимофій таки влаштувався офіціантом у кафе. Стало трохи легше. По-перше, з’явились нарешті якісь гроші, а по-друге, Юльку він тепер бачив тільки увечері. Часу сваритись було обмаль. Кафешка працювала з десятої ранку і до десятої вечора, поки поприбирає і дістанеться додому, була майже одинадцята. Сил після незвичних навантажень з підносом майже не залишалось, тож варто було йому вийти з-під душу і лягти у ліжко, намагаючись хоч трохи подивитись якийсь фільм, як Тимоха тут же відключався.
Однак щось таки змінилось і в дівчині. Одного ранку, не встиг Тимко продерти очі, як відчув апетитний запах, який викликав підвищене слиновиділення. Тимоха, знаючи, що мама на роботі, обережно почалапав до дверей, тихенько заглянув на кухню.
Біля плити вправно поралась Юлька, щось перевертаючи на сковороді, яка шипінням супроводжувала її дії. Дівчина тихо мугикала собі під ніс якусь мелодію, руде волосся було зібране у хвіст на потилиці, лише кілька пасем випадали і заважали, потрапляючи в очі. Вона смішно здувала їх убік, але волосся знову неслухняно поверталось на своє місце. Обличчя у неї розчервонілось, і вся вона була, на диво, тепло-домашня. Тимоха не втримався, скориставшись тим, що дівчина відійшла від плити, підступив ззаду, обійняв за талію, пробігся губами по відкритій шиї.
— Їсти сідай! — підкреслено суворо відреагувала Юлька. — Я тобі дерунів насмажила.
— Ого! — недовірливо поглянув на велику тарілку з хрусткими дерунами Тимофій.
— А ти думаєш, що дружина у тебе зовсім безрука? — задоволена собою, усміхнулась Лисичка.
«Дружина», — подумав, поглянувши на неї, Тимоха. Дивно якось. Ніби й не одружені ще, ранувато, а вже — він і вона. Чоловік і дружина? Цікаві такі слова! Ну звісно так, якщо вже у них має бути дитинка. Усвідомити себе у новій ролі було важко. З того самого дня Тимофій намагався менше звертати увагу на Юльчині часті зміни настрою.
Якось, не витримавши довгої ізоляції, до Тимохи у гості завітав Вовчик. Він спочатку отетерів, коли його зустріла в дверях Юлька у домашньому вбранні, але швидко оговтався і тільки стріляв очима, спостерігаючи за нею. Після чергового шматка якогось пирога, що його зранку приготувала дівчина, Петриляк погладив себе по животу і задоволено гикнув.
— Ех! Дивлюсь я на вас, і самому хочеться собі якусь тьолку завести, — мрійливо закотив очі.
— Фільтруй базар! Ти де тут тьолок бачиш? — напружився Тимоха.
— Та я ж в хорошому сенсі цього слова, — дружелюбно всміхнувся Вовчик. — Ви мене хоч за кума не забудьте взяти, коли дитину хрестити будете.
— А ти вже і про це знаєш? — уважно подивився на нього Тимофій.
— Та ти шо! Київ місто маленьке! Тут чутки швидко розходяться, — розплився в усмішці Петриляк.
У тому, що чутки дійсно розлітаються швидко, Тимоха пересвідчився другого вересня. Першого він вирішив до школи не йти. Все одно буде тільки урочиста лінійка з кольоровими кульками та переляканими першокласниками. На другий день осені Тимофій на уроки мало не запізнився. Юльці вночі було погано, її нудило, потім боліла голова. Він сидів біля неї, тримаючи за руку, час від часу змінював вологу хустинку на лобі, куняв сидячи і зранку ледь змусив себе злізти з ліжка. Якби не мама і не обіцянка їй, що закінчить випускний клас, Тимоха ще й сьогодні навчання із задоволенням пропустив би.
— О! Таточко завітав до нас! — уїдливо кинув замість привітання Фелікс Радіонов. — А ми вже думали, що ти спиногризів няньчиш.
— Та ні! — долучилась до розмови Галина Карапінчук. — Він діточок на мамочку залишив, а сам гризти граніт науки, — ущипнула словом.
Тимоха на їхні слова зреагувати не встиг. У коридорі голосно продзвенів дзвінок, повідомляючи про початок уроку. Хлопець вмостився біля Петриляка, виклав на стіл якісь зошити.