— Ви, як завжди, чарівні, — схопив Тимофій дівчину за руку, вдаючи, що хоче поцілувати її пальці.
— А ти, як завжди, клоун нещасний! — висмикнула руку Марина.
— Чому ж нещасний? — заперечив Тимофій. — Я щасливий, що можу бачити вас, прекрасна феє, — помахав у повітрі рукою, імітуючи якісь чарівні рухи.
— Малий ти ще, — відмахнулась дівчина. — Зелений, як недостиглий помідор! Хоча дівчата, певно, штабелями падають, — зробила несподіваний висновок.
— Однак моє серце назавжди віддане вам, — ще раз шляхетно нахилився всім тілом Тимоха.
— От тільки не треба мені тут казочки розповідати, — похитала головою дівчина. — Всім вам тільки одне і треба.
— Так! Нам потрібна лише ваша любов, — патетично вигукнув хлопець, усміхнувшись.
— Ага! Полюбилися, і на вихід. А нам потім розгрібай вашу любов, — зітхнула Марина, певно, згадавши якийсь не дуже позитивний життєвий досвід. — Не зли мене! Он букет, ось адреса. За сорок хвилин маєш бути там, — кивнула на запаковані квіти і папірець з назвою вулиці.
Тимофій задоволено реготнув. Злегка «тролити» Марину було його улюбленим заняттям. Та і їй, судячи з усього, настрій піднімало. Жилося ж не надто весело! Дівчина переїхала з Макіївки до Києва нещодавно, після того, як у її місті після пережитих обстрілів запанувала анархія. Щось там, очевидно, сталося не дуже приємне, хоча Маринка ніколи про те не говорила. Так, якісь іноді не зовсім зрозумілі фрази, що виказували весь негатив спілкування з «ДНР-івцями».
Жила вона тепер у якомусь гуртожитку, вчитись далі змоги не мала, хоча перед тим опановувала професію психолога у Донецькому університеті. Іноді впадала у якийсь дивний транс, «зависала» на якийсь час, не чуючи навколишніх, але з квітами працювала як професіонал і компонувала дивовижні букети. Крім того, Тимоха підозрював, що вона спить з Гариком, хоча на щось серйозне у цих стосунках не варто було сподіватись.
— Бувайте, королево, — помахав рукою Тимофій, затиснувши в іншій букет.
— Іди, бідо! — всміхнулася дівчина, але хлопець її вже не чув. Він квапливим кроком прямував до підземного переходу з великою літерою «М» над ним.
Цього разу Тимофій таки скористався жетоном. Стрибати з квітами було незручно і зовсім не солідно. Людей на ескалаторі було мало. Час робочий, район тут зовсім не туристичний. Тимоха, не чекаючи, допоки його довезуть рухомі східці, швидко збіг донизу, зупинився на пероні, очікуючи потяга. За хвилину зайшов до вагона, поправив рюкзак на плечі, іншою рукою міцно тримав букет. Від рвучкого початку руху похитнувся, спробував схопитися вільною рукою за поручень, але не встиг, заточився і гепнувся на сидіння. І все було б нічого, якби там не сиділа якась дівчина. Тимофій майже вмостився їй на руки!
— О! — відреагувала на його появу дівчина. — Сьогодні у нас «хлопцепад» у метро? — смішно зморщила носик. Тимофій відчув, як пашіє обличчя, рвучко скочив на ноги, міцно схопився за поручень, подумки проклинаючи рюкзак, через який вскочив у халепу.
— Соррі, — спромігся нарешті видихнути Тимоха. Він кілька разів тихо вдихнув-видихнув, опановуючи несподіване хвилювання.
— І все? — насмішкувато глянула на нього дівчина. Вона мала яскраво-руде волосся, явно фарбоване, зеленувато-сірі очі та ластовиння на кирпатому носі. Зовсім не красуня, але щось таке в ній було. «Лисичка!» — вирішив Тимофій, розглядаючи червонясто-рудий колір волосся.
— Я маю впасти на коліна і благати вибачення? — іронічно спитав Тимоха, повністю прийшовши до тями.
— Ну, як мінімум, джентльмен має подарувати дамі квіти на знак того, що він розкаюється у своєму вчинку, — пильно поглянула на хлопця Лисичка.
— А де тут дами? — ніби здивовано озирнувся хлопець. — Хоча, тримай! Це тобі! — несподівано навіть для себе простягнув квіти дівчині.
Вона недовірливо поглянула на Тимоху, несміливо забрала букет, опустила голову, вдихаючи квітковий аромат, задоволено усміхнулась, від чого її обличчя стало, на диво, милим і домашнім. «Жінки… — подумав Тимофій. — Мама теж так на квіти тоді реагувала», — згадав випадок із тіткою, завдяки якій зміг подарувати мамі букет.
— Дякую, — тихо промовила Лисичка. Якась жінка, що сиділа навпроти й уважно спостерігала за тим, що відбувається, голосно зітхнула і з усмішкою поглянула на дівчину. Поїзд зупинився.