— Я — просто суцільна катастрофа. Що як це і все? Що як за десять років я сидітиму в задушливому офісі, ремиґаючи числа і запам'ятовуючи бейсбольну статистику, всі мої фантазії коту під хвіст, і я без неї, і не роблю нічого путнього, і я повний лузер?
Гассан сів, поклавши руки на коліна.
— Ось чому тобі треба повірити в Бога. От я навіть не сподіваюся мати офіс, та щасливіший за свиню у брудній калюжі.
Колін зітхнув. Хоч Гассан сам не був аж таким релігійним, він часто жартома намагався навернути Коліна на віру.
— Гаразд. Віра в Бога. Гарна ідея. А ще я хотів би повірити, що можу літати в космосі на м'якеньких спинах гігантських пінгвінів і трахати Катріну № 19 у невагомості.
— Сінґлтон, тобі потрібна віра в Бога більше, ніж усім, кого я зустрічав.
— А тобі потрібно йти до коледжу, — промимрив Колін.
Гассан закректав. Він закінчив школу на рік раніше за Коліна і взяв «академвідпустку» на цей рік, попри те, що його прийняли до університету Лойола у Чикаго. І оскільки він не записався на заняття на наступну осінь, скидалося на те, що його річна академвідпустка плавно перейде у дворічну.
— Тільки не треба переводити стрілки на мене, чуваче, — сказав Гассан із усмішкою. — Це не я зараз неспроможний відліпитися від килима, і не мені так паскудно, щоб не змивати свою блювоту. І знаєш, чому? У мені є трохи Бога.
— Облиш це навертання, — простогнав Колін без усмішки.
Гассан схопився, осідлав Коліна на підлозі, притиснув його руками і заволав:
— Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммад — пророк його! Повторюй за мною, скиглій! Аль-ля іляга іль-ля лаг я![5]
Колін розсміявся, задихаючись під вагою Гассана, який також почав реготати.
— Я намагаюсь врятувати твою бідну дупу від пекла!
— Злізь із мене, бо я вже зараз там буду, — прохрипів Колін.
Гассан встав і раптом запитав цілком серйозно:
— То що насправді сталося?
— Насправді сталося те, що вона мене покинула. Що я самотній. О Боже, я знову самотній. І не тільки — ще я цілковитий лузер, якщо ти раптом не помітив. Мене змили, я колишній. Колишній хлопець Катріни № 19. Колишній вундеркінд. Колишня дитина з величезним потенціалом. Наразі у величезній купі лайна.
Колін безліч разів пояснював Гассану, яка величезна різниця між вундеркіндом і генієм.
Вундеркінди можуть дуже швидко засвоїти те, що інші люди вже зрозуміли; а генії відкривають те, чого ніхто раніше не знав. Вундеркінди вивчають; генії роблять. Більшість обдарованих дітей не стають дорослими геніями. І Колін був майже певен, що належить до нещасливої більшості.
Гассан сів на ліжко і погладив своє щетинисте друге підборіддя.
— То в чому насправді проблема: у геніальності чи в Катріні?
— Просто я так кохаю її, — відповів Колін.
В Коліновій голові ці проблеми були пов’язані. Проблема була в тому, що цей такий особливий, дивовижний, найрозумніший хлопчик був… ну, не таким. Проблема була в тому, що Він нічого не важив. Колін Сінґлтон, знаменитий обдарований хлопчик, знаменитий ветеран боїв за Катрін, знаменитий ботан і скиглій нічого не важив для Катріни № 19 і не важив для світу. Зненацька він став нічиїм хлопцем і ніяким не генієм. І це, якщо скористатись найбільш влучним словом, якого тільки можна сподіватися від обдарованого хлопчика, був капець.
— Тому що вся ця геніальність, — вів далі Гассан, наче не помітивши, що Колін заговорив про кохання, — це пшик. Просто бажання бути знаменитим.
— Ні, не знаменитим. Я хочу важити щось, — заперечив Колін.
— Правильно. Як я й сказав, ти хочеш бути знаменитим. «Знаменитий» — це новотвір для «популярний». І оскільки тебе дідька лисого оберуть новою «Міс Америка», ти хочеш стати новим «Генієм Америки». І зараз — нічого особистого, я просто констатую — ти скиглиш, бо цього поки не сталося.
— Від тебе немає користі, — промимрив Колін у килим. Тоді повернув обличчя, щоб подивитися на Гассана.
— Підводься, — наказав Гассан, простягаючи йому руку.
Колін ухопився за неї, підтягнувся і хотів відпустити, але Гассан міцно тримав його долоню.
— Кафіре, у тебе дуже складна проблема з дуже простим рішенням.
(три)
— Автомобільна мандрівка, — сказав Колін.
Коло його ніг стояла напхана полотняна торба і набитий самими книжками рюкзак. Вони з Гассаном умостилися на чорному шкіряному дивані. Навпроти них, на такому ж дивані, сиділи Колінові батьки.
Мати ритмічно похитувала головою, наче несхвальний метроном.