Господь Крішна заблукав; це була дуже хитра пастка, змайстрована демоном Ватсасурою у просторі між Галицьким ринком, вулицею Сербською і Ринком. Господь Крішна змучився і охляв, його нутрощі випалювала лісова пожежа, його вірні і незрадливі друзі Дем, Троцький та Бампер розчинилися в сяйливому океані під назвою «па-па», він ушосте виходив до зупинки тридцять шостої маршрутки, спересердя плював гіркими палаючими шишками та торішніми гніздами, обходив міжміську телефонічну станцію, звертав наліво, підіймався по Сербській і опинявся на Ринку, але на Ринку він теж був ушосте, тому він плював і тут, на ратушу і на прояву з тризубом, на вітрину медичної книгарні і на вітрину «Кентавра», розпачливо повертав направо і був уже майже цілковито готовий ступити перший крок у бік рятівної Вірменської, але демон Ватсасура передбачливо накреслив крейдою білу лінію, якої Господь Крішна не міг переступити в жодному, жодному, жодному, жодному, жодному-жодному, жодному-жодному, жодному-жодному-жодному разі, навіть у разі третьої світової війни, навіть у разі несподіваної москальської, польської, монголо-татарської або ізраїльської окупації, відтак він знову спускався Сербською, вдаючи, що невинно й просто прогулюється нічним Львовом, милуючись ренесансом, бароком, ґотикою і, кров би її люта спалила, сецесією, сідав біля сухого водограю навпроти Галицького ринку, запалював передостанню цигарку і напружено міркував, яким чином можна перехитрувати цього франсуватого Ватсасуру, але міркування виявлялося безуспішним, тому що Господь Крішна наперед був прив'язаний до його можливих плодів, а треба було зректися плодів своєї розумової діяльності, а він не знав, як це зробити, він попросту забув, як це робиться, бо йому перемкнуло, бо «Слов'янське» виявилося бензином, яким не гасять лісові пожежі, а поширюють їх, розповсюджують, подовжують, розтягують, ніби кайф, але це був не зовсім кайф, це був зовсім не кайф, це було л а й ф, добросовісно організоване демоном Ватсасурою спільно з кейджібі і службою безпеки Анголи; такий просторий, такий безмежний, такий рідний до кольок у печінці Львів з усіма на світі високими замками, бернардинами, домініканцями, кларисками, кармелітами, арсеналами, личаковими, петрами-і-павлами, погулянками і левандівками з філіповками, академічними і скельними, кайзервальдами і стрийськими парками, з купою всіляких інших ріжноманітних цудів — щез, перетворившись на огидний до сердечного болю, запльований і загиджений кавалок замкненого простору між двома ринками; куди дивиться міліція, жеби-сь їй вже повилазило, куди дивляться народні дупо-тати, які мирно хропуть зараз по всій незачарованій демоном Ватсасурою території древнього європейського міста, куди, куди, куди дивиться той фацет з тризубом у руці, бородатий мудак, який прикидається Стефком Оробцем, але то не є Стефко, о нє, я Стефця добре знаю, Стефцьо не стоятиме вночі посеред Ринку з рідною символікою в руках, Стефунцьо не такий; Стефку, виведи мене звідси, виведи з проклятого зачаклованого кола, де балює демон Ватсасура, індуський шайтан, контрабандою провезений отими чорножопими педиками з медінституту; Стефку, якщо ти є, врятуй мене, бо вже пора домів, спати я хочу. Господь Крішна заплакав, скрегочучи зубами і гучно сякаючись. Годинник пробив третю. До Господа Крішни підійшов патруль міліціянтів.
VII