— Бідолашна дівчинка! У неї такий сильний акцент, що я ледь її розуміла. А оте жахливе плаття! Так, я знаю Александра, і знаю, що йому до вподоби розкішні жінки, а не кепсько вдягнені дівчата. Згадай лишень Рубі.
— А що тут згадувати, Констанціє? Забачивши її, чоловіки завжди пускають слину, і я теж — але лише як глядач, не більше, — відказав Чарльз, який був у прекрасних стосунках зі своєю дружиною і міг дозволити собі пожартувати таким чином. — Однак маленька Елізабет учинить тут справжнісінький фурор, якщо її належним чином переробити й ушляхетнити. Ти сумніваєшся, що Александр здатен її переробити? Я — ні.
— Та вона ж боїться його, — мовила Констанція із впевненістю в голосі.
— А що ж тут дивного? Цього і слід було чекати, хіба ж ні? У всьому цьому жорстокому й несправедливому місті навряд чи знайдеться хоч одна шістнадцятирічна дівчина, яка б зростала під таким надійним захистом, як Елізабет. Я певен, що саме тому він і виписав її сюди. Александр може гуляти собі з Рубі та десятком інших жінок, але він — той чоловік, котрий вимагатиме від своєї майбутньої дружини незайманості. Це в ньому проявилося шотландське пресвітеріанство, хоч як би вперто Александр не стверджував, що він — атеїст. З часів Джона Нокса ця церква ані на дюйм не відступила від своїх жорстких правил.
Наступного дня їх повінчали згідно з пресвітеріанським обрядом. Місіс Дьюї навіть подумки не висловила критики з приводу весільного плаття Елізабет — дуже простого, з коміром аж до горла, з довгими рукавами, прикрашеного лише ґудзиками, які йшли від коміра до талії. Сатин плаття тихо шелестів, його ситцева підкладка ніде не вибивалася назовні, а білі туфлі вигідно підкреслювали щиколотки, продовженням яких, на переконання Чарльза Дьюї, були довгі й красиві ноги.
Наречена поводилася стримано, наречений — спокійно і впевнено; впевненими голосами виголосили вони свої клятви. Коли їх проголосили чоловіком та дружиною, Александр підняв вуаль над обличчям Елізабет і поцілував її. Хоча для подружжя Дьюї цей поцілунок з боку видався абсолютно природним, Александр відчув, як Елізабет здригнулася і ледь-ледь відсахнулася. Але момент минув, і після теплих привітань від містера та місіс Дьюї за порогом церкви молоді та їхні свідки розійшлися, бо подружжю Дьюї треба було повертатися додому, в якусь місцину під назвою Данлі, а містер та місіс Кінрос пішли назад до готелю, щоб пообідати.
Цього разу всі в їдальні зааплодували, коли молоді увійшли туди, бо Елізабет і досі була вбрана у весільне плаття. Густо почервонівши, вона сором’язливо уставилася собі під ноги. На їхньому столику стояли білі квіти — хризантеми з маргаритками; сідаючи, Елізабет похвалила красивий букет, аби що-небудь сказати, щоб розвіяти свою ніяковість.
— Осінні квіти, — сказав їй Александр. — Пори року тут навпаки. Нумо ж, випий келих шампанського. Тобі доведеться навчитися любити вино. Що б там тобі не казали в церкві, а навіть Ісус Христос та його жінки пили вино.
Проста обручка, здавалося, пекла її вогнем, але ще більше пік її ще один перстень на тому ж пальці — перстень з великим діамантом завбільшки з фартинг. Коли Александр подарував їй його під час ленчу, вона не знала, куди й очі подіти; найменш за все їй хотілося дивитися в коробочку, яку він тримав у простягнутій руці.
— Тобі нецікаві діаманти? — спитав він її.
— Та ні, цікаві, дуже цікаві! — ніяково вичавила Елізабет. — Але ж чи доречно це? Він — такий великий і… помітний…
Александр спохмурнів.
— Діамант — традиційна прикраса, а діамант МОЄЇ дружини має відповідати її становищу. — З цими словами він нахилився над столом, узяв Елізабет за руку і насунув перстень на її третій палець. — Розумію: все це, напевне, дуже дивно і незвично для тебе, Елізабет, але ти — моя дружина і тому повинна мати найкращі речі і надягати найкращі речі. Завжди. Бачу, дядько Джеймс ввірив тобі лише маленьку частку тих грошей, які я вислав, але, якщо чесно, саме цього я і очікував. — Він саркастично посміхнувся. — Отакий він і є, дядько Джеймс. Рахує кожен гріш. Але то все — у минулому, — вів далі Александр, огорнувши її руку своїми долонями. — Відсьогодні ти — місіс Кінрос.
Мабуть, вираз її очей змусив його перерватися. З нехарактерною незграбністю Александр різко підвівся і, підходячи до балкона, мовив:
— Сигара… Я полюбляю викурити сигару після їжі.