— Я так і знав, що це ви, — почула вона голос, і його власник примостився побіля неї на лавці, важко плюхнувшись на неї своїм важким тілом.
Нелл повернула на незнайомця обличчя із саркастичною гримасою та презирливим поглядом. Раптом очі її широко розкрилися, а щелепа відпала.
— Господи! Та це ж Бід Тальгарт! — вигукнула вона.
— Саме він, та ще й без черевця.
— А що ви тут робите?
— Та сидів у бібліотеці юрфаку, читав.
— А чому? Ви вивчаєте право?
— Ні, просто готуюся до роботи у федеральному парламенті.
— А ви вже там?
— Безпроблемно — як двічі по два.
— У вас гидотна платформа, — зауважила Нелл і, прикінчивши бутерброд, струсила з рук крихти хліба.
— Ви називаєте вимогу «одна людина — один голос» огидною?
— Та ні, з цим усе гаразд, але ж ви знаєте, що неминуче станеться потім. Жінки здобудуть право голосу, а на час наступних загальних виборів вони матимуть його навіть у Новому Південному Уельсі.
— А що ж тоді тут огидного?
— Повна заборона на імміграцію для небілих та інших небажаних рас, — відповіла вона. — Ну і слово придумали — «небажані»! Та немає по-справжньому білих! Ми рожевуваті чи бежеві, значить — ми теж кольорові.
— І ви завжди так вважатимете?
— Так, завжди. Мій вітчим — наполовину китаєць.
— Ваш вітчим?
— Невже ви так глибоко загрузли у вашому соціалістичному гівні, що не помітили повідомлення про те, що мій батько загинув два роки тому?
— У мене на грудях — вікно. Коли я розстебну піджак, то тільки тоді здатен помічати, — серйозно відповів Бід. — Мені дуже шкода. Він був великою людиною. Значить, ваша мати знову вийшла заміж?
— Так, у Комо, півтора роки тому.
— Комо?
— Ви що, у школі географії не вчили? То — на Італійських озерах.
— Тоді це саме те Комо, про яке я подумав, — відповів Бід і оком не моргнувши, бо встиг навчитися у парламенті хитрим маневрам. — І це вам не сподобалося, Нелл?
— Тоді — так, але не зараз. Я не можу за неї не порадіти. Він на шість років молодший за неї, тому їй, мабуть, не судилося рано овдовіти, як більшості жінок. Їй несолодко прийшлося в житті, і тому вона заслужила на щастя. — Нелл хихикнула. — У мене тепер є брат і сестра, молодші за мене на двадцять чотири роки. Ну хіба ж це не диво?
— Ваша матір народила близнят?
— Так, гетерозиготних двійнят, — відповіла Нелл, навмисне хизуючись своїми знаннями.
— Поясніть, будь ласка, — сказав він (іще один політичний маневр: вас не вважатимуть невігласом, якщо справа стосується чогось особливого і втаємниченого).
— Тобто вони розвинулися з двох різних яйцеклітин. Ідентичні ж близнята з’являються з однієї яйцеклітини. Виходить, що у віці сорок з гаком вона вирішила народжувати по двоє. Мабуть, наступною буде трійня.
— А скільки ж їй було, коли вона народила вас?
— Коли їй ледь виповнилося сімнадцять. А якщо ви таким чином хочете дізнатися про мій вік, то повідомляю: на день Нового року мені виповниться двадцять п’ять.
— Узагалі-то мені запам’ятався ваш вік. Коли я, політик-початківець, опинився сам на сам з шістнадцятилітньою дівчиною в моєму будинку. — Він окинув поглядом її пальці без перснів. — А ви одружені? Чи маєте нареченого або друга?
— Та ви за мене не переживайте! — пирхнула Нелл. — А ви як? — бовкнула вона, не подумавши.
— І досі неприкаяний холостяк.
— І досі мешкаєте в отому страшному будинку?
— Так, але він відремонтований і поліпшений. Я придбав його. Ви мали рацію: власник будинку продав мені його за сто п’ятдесят фунтів. А тепер, після недавніх епідемій тифу, віспи та бубонної чуми, скрізь прокладають каналізацію. І до мого будинку теж підведена каналізація. А там, де колись стояв нужник, я вирощую на городі прекрасні овочі.
— Мені хотілося б поглянути на ваш перебудований та поліпшений будинок. — Це теж у неї вирвалося мимоволі.
— А мені б хотілося показати його вам.
Нелл підвелася.
— Мені зараз треба терміново бігти до Шпиталю принца Альфреда до операційної.
— А коли ви випускаєтеся?
— За два дні. Моя мати та вітчим повернулися спеціально до цього дня з-за кордону, а з Кінроса приїздить Рубі. Софія привезе Доллі, тож уся сім’я буде в зборі. Я жду не діждуся побачити своїх братика й сестричку.
— А можна мені прийти подивитися, як пані лікарка отримуватиме диплом? — гукнув він навздогін.
— Аякже, провалитися мені на місці! — крикнула Нелл у відповідь.