— Якщо матиму необхідні деталі, то зможу.
— А скільки в тебе грошей?
— Ну, це як подивитися… — обережно відповів Александр.
Біл і Чак перезирнулися і з розумінням кивнули один одному.
— А ти кмітливий, Алексе, — мовив Чак крізь свою кущасту бороду і розсміявся.
— У Шотландії скоріше б сказали; хитрий та обережний.
— Гаразд, тоді беремося до справи, — мовив Біл. Нахилившись над столом, він заговорив тихим і змовницьким тоном. — У нас із Чаком по дві тисячі доларів. Вистав сумірну суму — і ти в долі.
— Зможу виставити, якщо чотири долари підуть за один англійський фунт.
— Так що — згода?
— Згода.
— Потиснімо руки.
Александр потиснув їм руки.
— І як же ми візьмемося до справи?
— Багато з того, що нам знадобиться, ми роздобудемо на дурняк на покинутих розробках вздовж Американ-ривер, — відповів Біл, посьорбуючи пиво.
«Ніхто з нас, — завважив Александр, — не любить міцних напоїв. І це промовляє на користь нашого партнерства. Ці хлопці — жваві й непересічні, і вони аж ніяк не йолопи. Освічені, молоді, вперті».
— А що конкретно нам потрібно? — спитав він.
— Ну, для початку деталі парового двигуна. Дробарка. Оброблене дерево для виготовлення жолобів та подібних пристроїв, подрібнювач. Усе це ми можемо дістати на покинутих розробках, де старателі намагалися знайти золоті пласти. А ще нам потрібні кілька мулів — тут теж можна знайти тварин, покинутих їхніми господарями, — відповів Чак. — Наші гроші підуть на те, що можна придбати у Сан-Франциско, — діжки з порохом, який виробляється тут і начебто недорого коштує, з огляду на те, що на Сході точиться війна. Селітра постачається з Чилі, в Каліфорнії повно сірки, і поблизу росте багато дерев, придатних для отримання з них деревного вугілля. Для вибухових зарядів знадобиться також патронний папір. А ще — запали та бікфордові шнури. Найбільші витрати підуть на колби з ртуттю, але, на щастя, її теж можна знайти на цьому узбережжі.
— Ртуть? Ти маєш на увазі живе срібло?
— Еге ж. Якщо ми збираємося шукати золото, вкраплене у кварц, то нам треба буде видобути його звідти, а це неможливо без лотка. Кварц розбивається на дробарці до шматочків два дюйми завбільшки, потім товчеться в порошок на подрібнювачі. На подрібнювач подається постійний потік води, у якій є у підвішеному стані ртуть у вигляді маленьких крапельок. Розумієш, золото сполучається зі ртуттю — саме таким чином його і вивуджують із кварцу. — Тут Чак нахмурився. — Ми не зможемо притягнути оті важучі чавунні реторти, у яких золото відокремлюється від ртуті, бо вони важать тонни і їх не можна розібрати на деталі, а потім знову зібрати. До того ж сумніваюсь, що вони отак лежатимуть покинуті і чекатимуть, поки ми прийдемо і заберемо їх. Тому коли ми знайдемо жилу, нам доведеться тримати своє золото у вигляді сполуки, аж поки у нас не скінчиться ртуть.
— Ртуть дуже важка, я знаю про це, — сказав Александр.
— Отож. Один флакон ртуті важить сімдесят шість фунтів. Але ця ртуть здатна притягнути до себе достобіса золота — приблизно фунтів п’ятдесят. Поки у нас скінчиться ртуть, ми вже встигнемо розбагатіти, — сказав Біл.
— А що тут іще продається з того, що нам знадобиться? До речі, я маю власні інструменти.
— Харчі. Вони тут набагато дешевші, аніж у Коломі чи в будь-якому іншому околичному місті. Можна буде придбати мішки з сушеними бобами та каву. Ну, і бекон. Тут росте повно їстівної зелені. Повно тут і оленів, а Чак — прекрасний стрілець. — Біл вигнув брову. — Це, до речі, дуже важлива обставина. Хтось із нас неодмінно має бути добрим стрільцем, бо ведмеді в цих краях завбільшки з дорослого чоловіка, а вовки полюють зграями.
— То, може, мені придбати зброю?
— Так, бажано револьвер. А гвинтівкою займеться Чак. У Каліфорнії ніхто не ходить без зброї, Алексе. І носити її треба так, щоб усі бачили.