Це було мансардне приміщення з сильно похиленим дахом, в якому було лише кілька місць, де людина середнього зросту могла випростатися.
Дірк стояв зігнувшись у дверях і зазирав усередину, боячись того, що він може там знайти. Цій кімнаті була властива загальна брудність. Штори були засунуті, світло між ними в кімнату майже не заходило, тож видно було здебільшого завдяки мерехтливому сяйву мультиплікаційного кролика. Незастелене ліжко з сирими зім'ятими простирадлами було заштовхане під дуже низьку частину стелі. На стінах та на деяких майже вертикальних частинах даху висіли грубо вирізані журнальні ілюстрації. Жодної загальної теми чи призначення цих зображень побачити не вдавалось. Поруч із двома фото яскравих німецьких автомобілів і рекламою ліфчика були також грубо вирване зображення фруктового пирога, частина реклами страхування життя та інші несхожі фрагменти, з яких витікала думка, що їх було дібрано та розташовано з тупою тваринною байдужістю до будь-якого сенсу, який вони мали.
Звиваючись по підлозі, шланг уходив за старе крісло, що стояло перед телевізором.
Кролик біснувався. Сяйво його біснування грало на потертих підлокітниках крісла. Баґз боровся з органами управління літака, який стрімко нісся до землі. Раптом він побачив кнопку з написом «автопілот» і натиснув її. Відкрилася стінна шафа, звідти виліз робот-пілот, який оцінив ситуацію і вистрибнув з літака. Літак мчав до землі, але на щастя перед самісіньким зіткненням пальне в нього скінчилося, тож кролик врятувався.
А ще Дірк бачив над спинкою крісла верхівку чиєїсь голови.
Волосся на ній було темне, сплутане й масне. Дірк довго занепокоєно дивився на голову, а потім повільно рушив усередину, щоб подивитися, чи приєднана вона до чогось. Полегшення, яке він відчув обійшовши крісло й побачивши, що голова приєднана до живого тіла, було дещо затьмарено зовнішнім виглядом тіла, до якого вона була приєднана.
У кріслі напівлежав хлопчик.
Йому було, напевно, тринадцять або чотирнадцять років і хоча він не справляв враження хворого в фізичному сенсі, здоровим він, безумовно, не був. Його волосся звисало з голови, голова занурилася поміж плечима, а на кріслі він лежав такий незграбний, наче зім'ятий, ніби його скинули туди з поїзда. З одягу на ньому були дешева шкіряна куртка та спальний мішок.
Дірк дивився на нього.
Хто він такий? Чому цей хлопчик сидить і дивиться телевізор у будинку, в якому щойно відтяли людині голову? Чи знає він, що трапилося? Чи знає про нього Ґілкс? Чи Ґілкс узагалі піднімався сюди? Адже для цього, врешті-решт, полісменові, що займається незрозумілим самогубством, треба було пройти аж кілька прольотів сходів.
Після того, як Дірк простояв там близько двадцяти секунд, погляд хлопчика підвівся на нього, не знайшов на чому затриматися й знову опустився, втупившись у кролика.
Діркові було дуже незвично справляти на когось таке незначне враження. Він перевірив, чи є на ньому його величезний шкіряний плащ і його дурний червоний капелюх, чи достатньо драматично виглядає його силует на тлі дверного прорізу.
На мить він занепав духом і сказав «Емм…» щоб представитися, але увагу хлопчика привернути цим не зміг. Йому це не сподобалося. Дитина навмисно, ба навіть зловмисно, демонстративно дивилася телевізор. Він нахмурився. Діркові здалося, що в кімнаті дедалі сильніше, наче пара, накопичується напруження. Уся атмосфера кімнати мала складний, наче шиплячий характер, на який він не знав, як реагувати. Напруга зростала, а потім несподівано зникла водночас із раптовим клацанням, від якого Дірк мало не підстрибнув.
Хлопець розгорнувся, наче жирна, повільна змія, нахилився вбік і виконав за кріслом якісь складні дії, що були пов'язані, як тепер зрозумів Дірк, з електричним чайником. Коли дитя повернулося до своєї початкової пози, в його правій руці вже була пластикова каструлька, з якої воно виделкою виколупувало та клало собі в рот нитки якоїсь речовини, від якої здіймалася пара.
Пригода кролика дійшла кінця й натомість з'явився веселий комік, який порадив глядачам купувати пиво певної марки, не аргументуючи свою пораду нічим, крім свого навряд чи безкорисливого авторитету.
Дірку здалося, що настав уже час справити на події дещо більший вплив, ніж він поки що спромігся. Він ступив уперед, прямісінько перед очі хлопчика.
— Хлопче, — сказав Дірк, сподіваючись, що його голос звучить водночас твердо й лагідно, але в жодному разі не зверхньо, не фальшиво й не безтактно. — Мені треба знати, хто…
Цієї миті його відволікло видовище, що відкрилося перед ним з його нової позиції. З іншого боку крісла стояла велика напівпорожня оптова коробка локшини швидкого приготування, велика напівпорожня коробка з шоколадними батончиками, напівзруйнована піраміда бляшанок безалкогольних напоїв і кінець шланга. На кінці шланга був пластиковий кран, з якого, вочевидь, можна було наповнити чайник.
Дірк збирався був просто спитати хлопця, хто він такий, але з цього ракурсу сімейна схожість була очевидною. Це безумовно був син нещодавно обезголовлюваного Джефрі Енсті. Можливо, ця поведінка є просто способом здолати шок. Або ж хлопчик дійсно не знав, що трапилося. Або ж він…
Про це Діркові було неприємно думати.
Йому взагалі було важко чітко думати через те, що телевізор біля нього намагався від імені виробника зубної пасти глибоко стурбувати його тим, що може відбуватися в його роті.
— Отже, — сказав він. — Мені неприємно, що я тривожу тебе в цей, як я розумію, важкий і трагічний період твого життя, але перш за все я хотів би знати, чи усвідомлюєш ти, що цей період твого життя важкий і трагічний?
Нічого.
«Добре, — подумав Дірк, — настав час невеликої доцільної суворості». Він відкинувся спиною на стіну, всунув руки в кишені, наче кажучи «Гаразд, якщо ти хочеш, щоб це було так», кілька секунд похмуро дивився на підлогу, а потім різко підвів голову й жорстко подивився хлопцеві поміж очі.
— Я мушу тобі сказати, хлопче, — коротко сказав він, — що твій батько помер.
Це могло б спрацювати, якби саме цієї миті не почалася дуже популярна давня реклама. Діркові вона здавалася особливо приголомшливим зразком цього жанру.
На її початку ангела Люцифера жбурнули з небес у пекельну безодню, де він лежав на палаючому озері, доки не з'явився перехожий демон, який дав йому бляшанку газованого напою, що називався sHades. Люцифер взяв його й покуштував. Він жадібно поглинув увесь вміст бляшанки, а потім повернувся до камери, надів дизайнерські сонцезахисні окуляри, сказав «От що я називаю ушкварити вечірку!» й розлігся грітися у сяйві розпечених жарин, що купами лежали навколо нього. Цієї миті неможливо глибокий хрипкий американський голос, що звучав так, ніби він сам виповз якщо не з глибин пекла, то щонайменше з пивниці, до якої він прагнув повернутися якнайшвидше, щоб маринувати себе там до потрібної для роботи форми, сказав: «sHades. Напій з Пекла…» І тоді бляшанка трохи повернулася, щоб приховати початкове «s» і назва перетворилася на «Hades»[3].
З теологічної точки зору все це, як на думку Дірка, було дещо наплутане, але хіба має значення ще одна крихітна крапля брехні в такому бурхливому потоці?
Потім Люцифер знову сунув свою пику до камери й сказав: «Заради такого варто впасти…» і на той випадок, якщо глядач зовсім очманів від сюжету, початкові кадри, на яких Люцифера скидають з небес, швидко повторили, щоб підкреслити слово «впасти».
Усе це повністю заволоділо увагою хлопчика.
Дірк присів між хлопчиком і екраном.
— Послухай мене, — почав він.
Хлопчик вигнув шию, щоб побачити за Дірком екран. Йому довелося перекласти свої кінцівки в кріслі таким чином, щоб одночасно з цим мати можливість класти всередину себе локшину.
— Послухай, — знову наполягав Дірк.
Діркові здалося, що насувається серйозна небезпека того, що він утратить контроль над ситуацією. Річ була не просто в тому, що увага хлопчика була прикута до телевізора, а в тому, що ніщо інше, здавалося, не мало для нього ніякого значення або взагалі не існувало. Дірк був усього лише предметом, що заступав телевізор. Навряд чи хлопець бажав йому зла, він просто хотів бачити те, що Дірк заступав.
3
Гра слів. Одно зі значень слова «shades» — темні окуляри, а «Hades» означає Гадес або Аїд — давньогрецький бог підземного світу, володар царства тіней померлих.