— Лише певною мірою, — сказав Дірк. — Я на відміну від вас намагався залишатися на правильній смузі.
— Зрозуміло. Що ж, я теж вдячна вам за те, що ви відверті. Думаю, ви й самі розумієте, що це протизаконно. Знайдіть собі якомога кращого адвоката, бо інакше мій з нього шашлик зробить.
— Тож мені, напевно, доведеться шукати кебаб.
— Судячи з вашого вигляду, кебабів ви вже достатньо з’їли. Дозвольте спитати, навіщо ви їхали за мною?
— Ви створювали враження, що знаєте, куди їдете. Принаймні, спочатку. Впродовж перших ста метрів.
— Якого біса вас цікавить те, куди я їду?
— Це мій метод навігації.
Кейт примружила очі.
Вона хотіла була вимагати повного та негайного пояснення цієї безглуздої фрази, але цієї миті біля них зупинився білий «Форд Сьєрра».
Водій опустив шибку вікна й висунув голову.
— Ви що, зіткнулися? — крикнув він їм.
— Так.
— Ха! — сказав він і поїхав далі.
Через секунду або дві біля них зупинився «Пежо».
— А хто це тут щойно був? — запитав їх водій про водія попереднього авто.
— Не знаю, — сказав Дірк.
— О, — сказав водій. — Таке враження, що ви тут зіткнулися.
— Так, — сказав Дірк.
— Я саме так і подумав, — сказав водій і поїхав далі.
— Подорожні вже зовсім не такі, як раніше, — сказав Дірк Кейт.
— Не кажучи вже про тих, хто в тебе врізається, — сказала Кейт. — Я досі хочу знати, навіщо ви їхали за мною. Ви маєте розуміти, що мені важко не вважати вас надзвичайно зловісним.
— Це цілком природно, — сказав Дірк, — бо зазвичай я дійсно зловісний. Але цього разу я просто заблукав. Мені довелося зробити ухильний маневр, тому що назустріч їхав великій сірий фургон, який вважав, що йому належить уся дорога. Ухилитися від нього мені вдалося виключно завдяки швидкому повороту на іншу дорогу, на якій я потім не міг розвернутися. Ще через кілька поворотів я повністю загубився. Деякі люди стверджують, що в таких випадках треба звіритися з картою, але я таким людям кажу лише «Ха! А що як у вас немає карти, з якою можна звіритися? Або у вас є карта, але це карта департаменту Дордонь у Франції?» Моя особиста стратегія в таких випадках полягає в пошуку авто або найближчого його еквіваленту, яке впевнено їде так, ніби знає дорогу. І тоді я їду за ним. Я дуже рідко потрапляю туди, куди збирався приїхати, але дуже часто потрапляю туди, де мені потрібно бути. Що ви на це скажете?
— Дурниця.
— Це сильна відповідь. Вітаю вас.
— Я хотіла була сказати, що іноді й сама так роблю, але вирішила поки що не зізнаватися в цьому.
— Дуже розумно, — сказав Дірк. — На цей момент вам краще не вибовкувати занадто багато про себе. Я вам раджу поводитися загадково.
— Мені не потрібні ваші поради. Куди ви намагалися потрапити перед тим, як раптом вирішили, що потрапите туди швидше, якщо проїдете сімнадцять миль у протилежному напрямку?
— До місця, що називається Вудсгед.
— А, психіатрична лікарня.
— Ви її знаєте?
— Саме звідти я їхала останні сімнадцять миль і хотіла б від'їхати значно далі. У якому відділенні ви будете? Мені треба знати, куди надіслати рахунок за ремонт.
— У них немає відділень, — сказав Дірк. — А ще їм, напевно, не сподобалося б, якщо б вони почули, що ви назвали їх психіатричною лікарнею.
— Усе, що їм не подобається, мене цілком влаштовує.
Дірк подивився навколо.
— Чудовий вечір, — сказав він.
— Анітрохи.
— Ось воно що, — сказав Дірк. — Ви справляєте враження людини, для якої цей день не став джерелом радості або духовного збагачення.
— Ще й як, в дідька, не став! — сказала Кейт. — У мене був такий день, після якого навіть святий Франциск Ассізький дітей почав би бити. Особливо якщо до сьогоднішнього дня додати вівторок, який був останнім днем, коли я була притомна. А тепер подивіться! Моя чудова машина… Єдине хороше, що я можу сказати про все це: принаймні, я не в Осло.
— Це дійсно не може не тішити.
— Я не сказала, що це мене тішить. Просто якби не це, то я б уже руки на себе наклала. Хоча навіщо мені робити це самій, якщо навколо мене стільки таких, як ви, хто з радістю зробить це за мене?
— Ви дуже вправно допомагали мені в цьому, пані Шехтер.
— Припиніть це!
— Що припинити?
— Моє ім'я! Не сіло не впало всі незнайомці, з ким я стикаюсь, знають, як мене звати. Ви не можете хоч на секунду припинити знати моє ім'я? Як дівчині за таких обставин бути загадковою? Зі всіх чоловіків, яких я сьогодні зустріла, моє ім’я не знав лише той, кому я сказала, як мене звати. Слухайте мене, — сказала вона, тикнувши пальцем вбік Дірка, — ви не надприродна істота, тож просто скажіть, звідки ви знаєте, як мене звати? Поки не скажете, я не відпущу вашу краватку.
— Але ж ви не тримаєте мою…
— Уже тримаю, поганцю!
— Відпустіть!
— Чому ви за мною їхали? — наполягала Кейт. — Звідки ви знаєте, як мене звати?
— Я їхав за вами саме з тієї причини, про яку вже сказав. А щодо вашого імені, люба пані, то ви його мені самі майже сказали.
— Не казала!
— Запевняю вас, що сказали.
— Я досі тримаю вашу краватку.
— Якщо ви маєте бути в Осло, але були непритомні з вівторка, то, напевно, були присутні під час неймовірного вибуху столику реєстрації Другого Терміналу аеропорту Хітроу. Про це багато повідомлялося в пресі. Напевно, ви це пропустили через свою непритомність. Я й сам пропустив це через свою невимовну апатію, але події сьогоднішнього дня певним чином привернули мою увагу до цього.
Кейт неохоче відпустила його краватку, але досі дивилася на нього з підозрою.
— Та невже? — спитала вона. — Які саме події?
— Дуже моторошні, — сказав Дірк, поправляючи на собі одяг. — Навіть якщо б того, що ви мені самі сказали, було недостатньо для того, щоб я дізнався ваше ім'я, той факт, що ви сьогодні також були у Вудсгеді, переконав би мене остаточно. Судячи з вашого войовничого відчаю, чоловіка, якого ви шукали, там не було.
— Що?
— Тримайте, прошу, — сказав Дірк, швидко знімаючи з шиї краватку й простягаючи її Кейт. — Сьогодні я випадково зіткнувся з медсестрою з вашої лікарні. Моя перша зустріч із нею мала такий характер, що я з певних причин поспішно залишив її. Лише коли я кілька хвилин по тому стояв на тротуарі й відбивався від місцевої фауни, одне з почутих від неї слів уразило мене, так би мовити, наче блискавка. Це була фантастично, божевільно неймовірна ідея. Але як і кожна фантастична, божевільно неймовірна ідея вона щонайменше так само варта розгляду, як і більш приземлена, до якої доводиться з усіх сил підганяти факти.
— Згодом я повернувся, щоб розпитати її, і вона підтвердила, що дещо незвичайного пацієнта перевели рано вранці з її лікарні до цього Вудсгеду.
— Також вона мені повідомила, що надзвичайну цікавість щодо долі цього пацієнта виявила одна з пацієнток. Цією пацієнткою була пані Кейт Шехтер, і я думаю, що ви погодитесь, пані Шехтер, що мої методи навігації мають певні переваги. Хоч я і не потрапив туди, куди мав намір потрапити, схоже, я все-таки потрапив саме туди, куди мені було потрібно потрапити.
Розділ 14
Приблизно через півгодини кремезний чолов'яга з місцевої станції технічного обслуговування приїхав на пікапі з буксирним тросом і сином. Оглянувши ситуацію, він відіслав свого сина розбиратися з іншим випадком, прив'язав буксирний трос до зламаної машини Кейт і потягнув її до свого гаража.
Хвилину або дві Кейт мовчала, а потім сказала:
— Якби я не була американка, він би цього не зробив.
Він порекомендував їм маленький місцевий паб, сказавши, що згодом приїде туди та знайде їх, коли завершить діагностування «Сітроена». Оскільки Дірків «Ягуар» утратив лише правий передній індикатор повороту, а Дірк наполягав на тому, що праворуч він майже ніколи не повертає, коротку відстань до пабу вони проїхали. Неохоче сідаючи в машину Дірка, Кейт знайшла там книгу Говарда Белла, яку Дірк поцупив у Саллі Міллз у кав'ярні, й відразу взялася читати її. Кілька хвилин по тому, коли вони заходили в паб, вона досі намагалася зрозуміти, чи читала вона вже цю книгу, чи ні.