Він помітив, що пікап механіка стояв недалеко, його двигун не був заглушений, тож Дірк вирішив поїхати на ньому. Трохи поступаючись механікові у повільності й неповороткості під час бігу, він зміг реалізувати свій план без ускладнень.
Він виїхав на шосе, попрямував у ніч, а через п'ять кілометрів припаркувався на узбіччі. Вимкнувши фари пікапа й спустивши його колеса, він сховався за деревом. Приблизно через десять хвилин з'явився його «Ягуар»; він промчав повз пікап, шалено загальмував, а потім несамовито повернувся заднім ходом. Механік різко відчинив двері, вистрибнув з машини й поспішив повертати собі свою власність, надавши Діркові можливість вибігти з-за дерева й повернути собі свою.
Уїдливо заверещавши шинами, він із похмурим тріумфом поїхав звідти, але його досі переслідувала тривога, яку він не міг визначити.
Тим часом Кейт долучилася до потоку тьмяного жовтого світла, який зрештою привів її через західні пригороди Ектон і Ілінґ до центру Лондона. Вона проїхала шляхопроводом Вествей, і незабаром повернула на північ, до району Прімроуз Гілл, де був її дім.
Їй завжди подобалося їхати вздовж парку; темні нічні силуети дерев заспокоювали її, будили в ній прагнення тиші її ліжка.
Найближче вільне місце для паркування було в тридцяти метрах від її будинку. Кейт вилізла з машини й нагадала собі, що запирати дверцята не треба. Вона ніколи не залишала всередині нічого цінного, тому вважала за краще, щоб ті, хто сподівався щось украсти, дізнавалися про це нічого не зламавши. Саму машину крали вже двічі, але в обох випадках залишали її через двадцять метрів.
Спочатку вона пішла не додому, а в протилежний бік, щоб купити в маленькому магазині на розі сусідньої вулиці молоко та пакети для сміття. Вона погодилася з пакистанцем-продавцем, що вона дійсно має втомлений вигляд, і що їй слід лягти спати рано, але на зворотному шляху зробила невеликий гак, щоб піти в парк, спертися там на огорожу, подивитися кілька хвилин у його темряву й подихати його холодним, важким нічним повітрям.
Зрештою Кейт пішла до свого будинку. Вона звернула на свою вулицю, а коли проходила повз вуличний ліхтар, той блимнув і погас, залишивши її в маленькому острівці темряви.
Такі речі до біса лякають.
Кажуть, що немає нічого дивного, якщо, приміром, якась людина раптово подумає про когось, кого вона не бачила вже багато років, а наступного дня дізнається, що той, про кого вона подумала, помер. Завжди знайдеться багато людей, які раптово згадують про інших людей, про яких давно не згадували, і завжди знайдеться багато людей, які помирають. Статистика каже, що в країні з таким населенням, як Сполучені Штати, такий збіг має траплятися щонайменше десять разів на день, але ж тій людині, з якою це трапляється, все одно стає моторошно.
Таким самим штибом завжди існують ліхтарі, в яких згоряють лампочки, і певна їх кількість робить це саме тоді, коли під ними хтось проходить. Але це все одно до біса лячно, особливо якщо наступний вуличний ліхтар, під яким проходиш, робить те саме.
Кейт наче прикипіла до місця.
Якщо може трапитися один збіг, — сказала вона собі, — то може трапитися й другий. А якщо другий збіг трапився відразу після першого, то це просто збіг. Немає жодної причини тривожитися через те, що вибухнули кілька ламп у ліхтарях. Вона зараз на цілком безпечній вулиці, навколо неї будинки, в яких горить світло.
На жаль, на найближчий будинок вона подивилася саме тоді, коли світло в його передньому вікні погасло. Напевно, мешканці цього будинку саме цієї миті вирішили вийти з тієї кімнати, і хоча це лише зайвий раз демонструвало, яким дивовижним явищем може бути збіг, психологічний стан Кейт це анітрохи не покращило.
Решта вулиці була досі залита слабким жовтим сяйвом. Потемніли тільки кілька метрів навколо неї. Наступний острівець світла був лише в кількох кроках перед нею. Вона глибоко вдихнула, взяла себе в руки, пішла до нього й дійшла до його центра саме тоді, коли він теж погаснув.
Мешканці двох будинків, повз які вона проходила, саме цієї миті вирішили піти зі своїх передніх кімнат, і так само зробили їхні сусіди на протилежному боці вулиці.
Напевно, щойно завершилася якась популярна телевізійна передача. Ось що відбувалося! Усі встали й одночасно вимкнули телевізори та світло, а спричинений цим стрибок напруги спалив кілька ламп у вуличних ліхтарях. Щось таке. А ще через цей стрибок напруги її серце почало калатати сильніше. Вона пішла далі, намагаючись зберігати спокій. Щойно вона дійде до свого дому, треба обов'язково подивитися в газеті, що то за шоу на телебаченні, що через нього лампочки вибухають.
Чотири.
Вона зупинилася й абсолютно нерухомо стояла під темним ліхтарем. Ще кілька будинків потемніли. Особливо Кейт вразило те, що вони темніли саме тієї миті, коли вона на них дивилася.
Погляд — хлоп.
Вона спробувала ще раз.
Погляд — хлоп.
Кожний, на який вона дивилася, миттєво гаснув.
Погляд — хлоп.
З раптовим нападом страху вона збагнула, що мусить не давати собі дивитися на ті вікна, що досі горіли. Усі логічні пояснення, які вона до цього намагалася сформулювати, тепер бігали всередині її голови й волали, щоб вона їх відпустила; вона так і зробила. Кейт спробувала втупити очі в землю, боячись погасити всю вулицю, але не могла втриматися від коротких поглядів, щоб перевірити, чи не скінчилося вже це.
Погляд — хлоп.
Вона прикула свій погляд до вузької доріжки попереду. Більша частина вулиці була тепер темна.
Між нею та вхідними дверима, що вели до її квартири, залишилися лише три ліхтарі. Хоча вона й відводила погляд, їй здавалося, що краєм ока вона бачить, що в сусіда, що живе один поверхом нижче від неї, світло горить.
Його звали Нейл. Вона не могла згадати його прізвище, але працював він то бас-гітаристом, то дилером антикваріату, і мав звичку давати їй непрохані поради щодо декору її квартири, а ще іноді крав її молоко… тож їхні відносини завжди були дещо холодними. Але цієї миті вона молилася, щоб він був удома і сказав їй, чому її канапа не годиться, і щоб його світло не погасло, коли її очі відволічуться від тротуару під ногами, на якому до її будинку залишилося три острівця світла.
Кейт ризикнула обернутися й подивитися туди, звідки вона прийшла. Уся вулиця була темна й поступово зливалася з чорнотою парка, який тепер не заспокоював Кейт, а загрожував їй жахливими уявними товстими сучкуватими коренями і підступним темним гнилим сміттям.
Вона знов розвернулася, опустивши очі долу.
Три острівця світла.
Вуличні ліхтарі гаснули не тоді, коли вона на них дивилася, а лише коли вона проходила повз них.
Вона міцно заплющила очі й уявила, де має бути найближчий ліхтар — попереду й трохи вище. Вона підняла голову й знов обережно розплющила очі, дивлячись прямо в оранжеве сяйво, що променіло крізь товсте скло.
Світло не блимало.
Не зводячи погляду з лампочки, від чого на сітківках залишалися плями-закарлючки, вона обережно рушила вперед, крок за кроком, зосереджуючи всю свою волю на тому, щоб ліхтар не погас. Лампочка продовжувала світити.
Кейт зробила ще один крок уперед. Лампочка продовжувала світити. Ще один крок — лампочка досі сяяла. Кейт стояла вже майже під нею, високо задравши голову, щоб утримувати лампочку в полі зору.
Кейт зробила ще один крок, і побачила, як нитка розжарення всередині скла блимнула й швидко погасла, залишивши по собі лише пляму на сітківках її очей, яка шалено стрибала перед нею.
Жінка опустила очі й спробувала подивитися вперед, але всюди гарцювали світлі плями, і в неї з’явилося відчуття, що вона втрачає контроль. До наступного ліхтаря вона побігла, і знов її прибуття було зустріте раптовою темрявою. Кейт зупинилася; важко дихаючи й кліпаючи очима вона намагалася заспокоїтися, дати зорові відновитися. Коли вона подивилася в напрямку останнього ліхтаря, їй здалося, що під ним хтось стоїть. Великий силует на тлі рухливих оранжевих тіней. На голові силуету стирчали величезні роги.
Спрямувавши шалений погляд у море темряви, вона несподівано для себе закричала на нього:
— Хто ви такий?!
Після короткої паузи відгукнувся глибокий голос:
— У вас є чим дошки з моєї спини прибрати?