Коли він спробував зателефонувати Кейт, замість неї слухавку взяв її автовідповідач. Дуже чемним голосом, який належав Кейт, апарат поставив Дірка до відома, що той може залишити своє повідомлення після гудка, але попередив, що вона їх майже ніколи не слухає, а тому краще поговорити з нею безпосередньо, а цього він зробити не може, бо її зараз немає вдома, тож краще йому трохи згодом спробувати ще раз.
«Дуже дякую», — подумав він, коли клав слухавку.
Він зрозумів, що правда була така: він весь день намагався відкласти відкривання конверта тому, що боявся того, що може знайти в ньому. Його лякала не сама ідея, хоча продаж чоловіком своєї душі зеленоокому чоловікові з косою (а всі обставини вказували саме на це) — це дійсно страшно. Але ще його надзвичайно гнітило те, що цей чоловік продав свою душу зеленоокому чоловікові з косою в обмін на долю від гонорару за успішну платівку.
Бо на перший погляд усе відбулося саме так. Чи ні?
Дірк взяв інший конверт — той, що чекав на нього на килимку біля дверей, доставлений кур'єром з великої лондонської книгарні, в якій Дірк мав обліковий запис. Він вийняв його вміст, що складався з примірника нот «Гарячої картоплини», написаної Коліном Пейнтоном, Філом Малвіллом і Джефом Енсті. Слова пісні були досить прості. Вони забезпечували ритм і просте відчуття загрози й брутальної веселості, що були властиві минулому літу. Слова були такі:
Гаряча Картоплина,
Не бери її, не бери, не бери, не бери.
Мерщій передай, передай, передай.
Щоб не спійматись, спійматись, спійматись.
Віддай кому-небудь. Кому? Будь-кому.
Коли настане час, краще її не мати.
Кажу, коли настане час, краще її не мати.
Це Гаряча Картоплина.
І так далі. Два члени гурту кидали один одному ці повторювані фрази, драм-машина гамселила дедалі сильніше, і на все це був відео-кліп із танцями.
І це й усе, що мало бути? Теж мені! Гарний будинок на Лаптон-Стріт з покритою поліуретаном підлогою й зіпсованим шлюбом? Це ж треба, як усе змінилося з великих часів Фауста й Мефістофеля, коли чоловік за ціну своєї душі міг отримати все знання Всесвіту, досягти всіх своїх амбіцій і отримати всі насолоди для плоті. А тепер можна було сподіватися лише на гонорар за кілька платівок, кілька модних меблів, дрібничку-прикрасу для стіни у ванній кімнаті, а потім вжик — і голови немає.
То що саме було предметом угоди? Чим був цей контракт-картоплина? Хто що отримував і за що?
Дірк понишпорив у шухляді, вийняв звідти ніж для хліба, знову всівся, вийняв з кишені плаща конверт і розітнув злиплі шари скотчу, що не давали йому розкритися.
З конверта випав товстий стос паперів.
Розділ 22
Саме тієї миті, коли задзвонив телефон, двері до вітальні Кейт відчинилися. Бог Грому спробував зайти в них рішучим кроком, але насправді майже впурхнув, наче легкий вітерець. Він вочевидь ретельно просякнувся всіма тими речовинами, що Кейт накидала у ванну, відновився й розірвав нічну сорочку Кейт, щоб замотати свою руку. Він недбало відкинув у кут кімнати жменю пом'якшених дубових скалок. Кейт вирішила, що наразі проігнорує і цю навмисну провокацію, і телефон. З провокацією вона розбереться сама, а телефону дасть ради автовідповідач.
— Я почитала про тебе, — кинула вона виклик Богові Грому. — Де твоя борода?
Він узяв з її рук книгу — однотомну енциклопедію — й презирливо відкинув її вбік.
— Ха, — сказав він, — я збрив її. Коли був в Уельсі, — від спогадів він нахмурився.
— Що ти в біса робив в Уельсі?
— Камені рахував, — знизавши плечима сказав він і пішов дивитися у вікно.
У його поведінці вгадувалися величезні пригнічення й тривога. Раптом Кейт відчула щось дуже схоже на страх: їй спало на думку, що іноді люди можуть мати такий настрій через погану погоду. А з Богом Грому це, напевно, працювало навпаки. Небо за вікнами виглядало неспокійним і незадоволеним.
Її реакція на нього раптом почала ставати дуже збентеженою.
— Вибач, якщо моє питання здасться тобі дурним, — сказала Кейт, — але я не розумію. Я не звикла проводити вечір разом із кимось, на чию честь названо день тижня[9]. Які саме камені ти рахував в Уельсі?
— Усі, — тихо буркнув Тор. — Усі, які мали розмір від ось такого… — він розсунув кінчики вказівного й великого пальців на два-три сантиметри, — до такого, — він розвів долоні приблизно на метр одна від одної, а потім знов опустив їх.
Кейт дивилася на нього, не розуміючи.
— То… скільки їх там було? — спитала вона, бо не спитати про це здавалося їй неввічливим.
Він сердито подивився на неї й гримнув:
— Сама порахуй, якщо хочеш знати! Який був би сенс витрачати стільки років на те, щоб порахувати їх і стати єдиним, хто це знає, а потім розповідати результат усім навколо? Га?
Він знову відвернувся до вікна.
— Та й узагалі я не певний, — сказав він. — Мені здається, що я міг збитися з рахунку десь у Мід-Ґлеморґані. Але ще раз, — закричав він, — я їх рахувати не збираюся!
— Але якого біса ти взагалі взявся за таку дивну роботу?
— Це був обов'язок, покладений на мене моїм батьком. Покарання. Покута.
Його очі палали.
— Твоїм батьком? — спитала Кейт. — Ти маєш на увазі Одіна?
— Батько всіх, — сказав Тор. — Батько Богів Асґарду.
— Хочеш сказати, він досі живий?
Тор розвернувся й подивився на неї як на ідіотку.
— Ми безсмертні, — сказав він.
Поверхом нижче саме цієї миті Нейл завершив свою гуркітливу гру на бас-гітарі, і будинок наче задзвенів потойбічною тишею.
— Ви хотіли безсмертних, — тихим голосом сказав Тор. — Ви й отримали безсмертних. Нам це дещо важко. Ви хотіли, щоб ми існували вічно, тож ми й існуємо вічно. А потім ви забули про нас. Але ми все одно вічні. Тепер, зрештою, багато хто помер, багато хто помирає, — а потім він дуже тихо додав: — Але для цього потрібні особливі зусилля.
— Я анітрохи не розумію, що ти мені говориш, — сказала Кейт. — Ти кажеш, що я, ми…
— Ти можеш трохи зрозуміти, — сердито сказав Тор, — саме тому я й прийшов до тебе. Ти знаєш, що більшість людей мене майже не бачать? Взагалі мене не помічають? Ми ж начебто не приховані. Ми є тут. Серед вас. Мій народ. Ваші боги. Ви нас породили. Ви зробили нас такими, якими не наважувалися бути самі. Але ви не визнаєте нашої присутності. Якщо я йду однією з ваших вулиць у цьому… світі, в якому немає нас, який ви зробили для себе, то на мене жодне око ні на мить не гляне.
— Навіть тоді, коли в тебе на голові рогатий шолом?
— Особливо тоді, коли на мені надітий шолом!
— Ну…
— Ти з мене глузуєш! — проревів Тор.
— Ти даєш для цього чудові приводи, — сказала Кейт. — Не знаю, що…
Цієї миті кімната наче струснулася, а потім відновила дихання. Усі внутрішні органи Кейт шалено колихнулися, а потім різко завмерли. У раптовій жахливій тиші лампа з блакитної порцеляни повільно впала зі столу, вдарилася об підлогу й заповзла в темний кут кімнати, де стурбовано принишкнула, згорнувшись у оборонній позі.
Кейт витріщила на неї очі, намагаючись зберігати спокій. Їй здавалося, що по її шкірі тече холодне м'яке желе.
— Це ти зробив? — тремтячим голосом спитала вона.
Тор був злий і спантеличений. Він пробурмотів:
— Не роби так, щоб я на тебе сердився. Тобі дуже пощастило, — він відвернувся.
— Що ти кажеш?
— Я кажу, що хочу, щоб ти пішла зі мною.
— Що? А як щодо цього? — вона вказала на маленьке спантеличене кошеня під столом, на яке нез'ясовним чином щойно перетворилася настільна лампа з блакитної порцеляни.