* * *
Війна між Німеччиною і Радянським Союзом розпочалася зненацька. Другого липня сорок першого року в Калуші місцеві патрюти проголосили відновлення Української державності. На багатолюдному святковому віче виступили Богдан Бандера і Ярослав Мельник. В цьому підкарпатському містечку півтора місяця оунівці утримували владу в своїх руках, прогнавши більшовиків на схід. На Західній Україні прокотилася могутня хвиля досі небаченого патріотизму. Люди насипали символічні Стрілецькі могили, перезахоронювали розстріляних енкаведистами політв'язнів, відправляли траурні панахиди, врочисто святкували національні свята. Майоріли в небі синьо жовті прапори, золотом виблискували під сонцем тризуби, молоді дівчата й хлопці одягнулись у козацькі та стрілецькі однострої.
- Кінець більшовицькій заразі! Скоро впаде Москва, і згине катюга Сталін! - раділи галичани.
- А до Красноярського краю навряд чи німці дійдуть, - зітхала Оксана Мельник. - Не зустрінемося ми, Славчику, з нашою мамою, з сестрами, з Геньом...
Все ж таки останні події вселяли в людські серця оптимізм і надію. В ті пам'ятні дні Ярослав часто зустрічався з Антоніною.
- Що думаєш робити, Тосю? Які виношуєш пляни на майбутнє?
- Від своєї мрії не відступлюсь. Продовжу студії у Львові. Перейшла-м лише два курси медицини. Німці справляють вражіння культурної європейської нації... А ти, Славку?
- Моє життя остаточно вирішилося тоді, коли совіти знищили мою родину. Я дав обітницю перед Богом і перед друзями, що що здобуватиму незалежну Україну. На днях я мав зустріч у Львові з членами Головного Проводу і дістав призначення на окружного провідника Коломиї. Потрібно там піднести організаційну роботу на належний рівень.
- Це означає, що нашим зустрічам кінець. Так, Славку?
- Певно. що будемо видітись багато рідше, але я леліятиму тебе у мріях, бо ти - моя королівна.
- А Юля Ганущак? Пліткують, що між вами роман...
- Не вір людям, кохана. Моє серце належить тобі одній. З Юлею нас поєднує спільна праця. Вона файна дівчина, але це - не те.
- Гляди мені, Славку! Літа минають, а я тільки те й роблю, що чекаю на тебе. Недавно відмовила Осипові Думці. Він приїздив у Войнилів, розмовляв з мамою. Добре, що татка не було дома. Він би наполягав, аби я віддалася за пана професора.
- Наб'ю йому морду, абись знала! Най шукає собі рівню!
Славко ревнував. Переконував Тосю, щоб приготовила "дзядзеві"* гарбуза, коли той ще раз насмілиться до неї свататись. Вони довго й палко цілувалися в затишному сквері біля пам'ятника Тарасу Шевченку, клялися у вічній вірності, планували спільне майбуття. Увечері пішли на концерт, підготовлений калуським юнацтвом.
Ще не вме-е-ерла Україна,
Ні слава, ні во-о-оля ... -
лунало зі сцени.
Стояли поруч. міцно взявшись за руки і долучали свої голоси до загального хору, який виконував національний Гімн України вперше за всі попередні роки вільно, без страху, з великим пафосом і піднесенням. Oчi у них сіяли, як зорі, тремтіли руки, пашіли жаром лиця. Вони щиро вірили, що Українська держава вже існує, а більшовицька імперія доживає останні дні. Думали, що основний період боротьби залишився позаду, а вийшло, що справжня битва за визволення України тільки-тільки починалась. Герць не на життя, а на смерть.
* * *
Антоніна поїхала до Львова, а Ярослав - у Коломию. Приємно було, що тут про нього знали й чекали. Роботи було багато, і він повністю їй віддався. Спав по чотири - п'ять годин на добу, а відтак їздив по містах і селах Станіславівщини, проводив зібрання і збори в Коломиї. Спілкувався у справах з двома вродливими дівчатами, "Калинкою" та "Мавкою", які були небайдужі до нього. але він не звертав на них уваги. Тужив за батьками, а в ранкові години, коли відкривав очі від сну, згадував любе, усміхнене Тосине обличчя, і тепла хвиля молодечих почуттів підкочувалась до серця. Зрідка писав їй короткі листи, в яких не було слів про кохання, і ще рідше одержував такі ж відповіді.
"Хоч би ніхто її у мене не вкрав'', - тривожила ревнива думка. але потрібно було друкувати відозви, виступати з лекціями чи їхати у справах до Снятина, Косова, Жаб'я, і він про все забував.
Вони зустрілися на Василя, тобто на "старий новий рік". Тося перебувала на зимових канікулах і на запрошення Славка приїхала в Народний дім, де відбувся збір місцевих націоналістів. а опісля- молодіжний концерт. Це було їхнє останнє офіційне зібрання, бо незабаром гестапо заборонило подібні акції. Організація Українських Націоналістів остаточно перейшла в глибоке підпілля. Славко стояв на вулиці й чекав. Нервував, бо Антоніна запізнювалась, а перше слово на зборі мав тримати саме він. Мела хурделиця. На кашкеті й на комірі лежав пухнастий сніг. Померзли ноги, і він стука в черевиками, намагаючись зігрітися. З-за рогу будинку вийшла Тося. В білій кожушанці, в модному капелюшку, вона видалась хлопцеві дуже гарною та принадною. Серце забилося від радості й ніжності. Він кинувся їй назустріч.
- Боявся, що не приїдеш, бо зима розгулялася не на жарт. Слава Україні!
- Героям слава! Дійсно, перемело снігом дороги, і я від світанку сюди добираюся. Ще-м не запізнилась?
- Якраз вчасно. Зараз підемо до залі, бо я веду врочисте зібрання.
Він припав устами до її уст, а сніжинки кружляли й танули на волоссі, віях, потрапляли в рот, і від того поцілунок був ще солодшим.
- Моя королівно!
- Коханий!
Зал Народного дому був переповнений. В глибині сцени - тризуб і портрет Євгена Коновальця. Отець Григорій підняв хрест:
- Христос ся рождає!
- Славімо Його! - видихнув зал.
- Дорогі брати і сестри! Здоровлю вас з минулими Різдвяними святами, а нині зі святом Василія Великого. Зичу всім християнам небесної благодати, земних благ і щасливого нового тисяча дев'ятсот сорок другого року. Благословляю шановне зібрання іменем Бога Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Він тричі поблагословив присутніх срібним хрестом і зійшов зі сцени. Слово взяв Ярослав:
- Шановна громадо! Від проводу Коломийської округи щиро вітаю краян з новим роком. Хтів би, щоб він приніс щастя й волю українцям, а Україні - повну самостійність і незалежність. Але йде війна, ллється кров, гинуть невинні люди, втягнені в криваву бойню ненаситними вождями. Спробу революційної ОУН під проводом Степана Бандери відновити тридцятого червня державність і створити у Львові уряд на чолі з Ярославом Стецьком нова влада жорстоко придушила. А більшовики не дали відмітити десятиліття утворення Організації Українських Націоналістів, яка була започаткована на Першому Конгресі у Відні в двадцять дев'ятому році. Не дожив до ювілею і провідник ОУН Євген Коновалець. В тридцять восьмому році він загинув у Роттердамі від рук кремлівського агента. Але Москві не вдалося знищити велику національну ідею. Дата створення ОУН збігається з трагічною датою пам'яті Крут. Двадцять чотири роки тому...
Антоніна не могла відвести погляду від коханого. Його промова була запальною, слова лилися вільно й невимушено. Коли після урочистої частини він сів поруч і стиснув їй руку, то хвиля гордості за свого обранця затопила серце.
Сего року сумні свята -
Коновальця кров проллята.
Прийшла звістка а Роттердаму
Вивісити чорну фану*, -
співав хор сумну пісню, а цій чудовій парі було радісно від дотику рук, від німої розмови очей. Вони так давно на бачились!
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить,
Довершилась Україні кривда стара.
Нам пора для України жить! -
лунали зі сцени знайомі слова Івана Франка, і всі, хто був у залі, встали в єдиному пориві любові до рідного краю.
"Не пора служити не тільки ляхам і москалям, а й клятим німцям, - думав Ярослав. - Пора брати зброю до рук і бити фашистів!"