Охоронець шоколадного будинку витер долоні й рушив назад до будівлі, навіть не зваживши на шарварок на вулиці.
Оце ні, він мене так просто не позбудеться! Я схопилася й кинулася була до дверей…
Але він захряснув їх просто в мене перед носом. Важка металева засувка клацнула потойбіч.
Я смикнула за клямку, та двері не піддалися, хоч як несамовито я їх торсала.
Відтак я заходилася вдивлятися крізь незрушні скляні двері «Шоколадної філіжанки», і побачила, що всі люди там, усередині, схопилися на ноги й заходилися плескати в долоні, вітаючи охоронця шоколаду.
Він, хизуючись, уклонився, і аплодисменти стали ще гучнішими. Та графиня, перед якою я затріснула двері, аплодувала йому найдужче.
Я дивилася на цих пихатих жалюгідних людців крізь шибу, і від люті аж зубами скреготіла.
Вони вважали, що позбулися мене, так? Ну й нехай собі, це не єдиний шоколадний будинок у Драхенбурзі. Якщо вірити словам приятеля тієї зарозумілої графині, він, може, навіть і не найкращий.
У місті було ще два шоколадні будинки. Усе, що мені треба, — це знайти їх.
Другий шоколадний будинок я відшукала завиграшки. Виявилося, що він розташований усього за дві вулиці звідси, у жовто-білій будівлі, сестрі-близнючці «Шоколадної філіжанки».
Але, на біду, там також був охоронець. Цього разу на чатах стояла жінка, проте така ж дужа, як і той, перший брамник. Виштовхавши мене зі свого шоколадного будинку, вона затрималася на вулиці й заходилася вичитувати мені. Я горілиць лежала на землі, а вона тим часом перелічувала, загинаючи смагляві пальці:
— По-перше, усім кортить працювати з шоколадом, ще відтоді, як перший шоколатьє з Вілленни п’ять років тому відкрив крамничку в Драхенбурзі. Тут, у «Мекельгофі», ми маємо високу честь — нас узяла під свій патронат сама кронпринцеса. А отже, приймаємо на роботу тільки найкращих підмайстрів, з відповідними рекомендаціями, яких ти… — вона подивилася на мене чистим, спокійним поглядом, — …достеменно не маєш. По-друге, ти вбрана як жебрачка, від тебе смердить вулицею, а отже, жоден поважний шоколадний будинок не розглядатиме тебе всерйоз як підмайстриню, навіть якщо матимеш рекомендації. Готувати шоколад — це мистецтво, а не ремесло, отже, шоколатьє має бути пристойного роду. По-третє, у тебе ніяких манер, тож ти не зможеш стати кельнеркою й подавати нашим клієнтам шоколад, навіть якщо ми дамо тобі новий одяг для роботи. А по-четверте, — вона похитала головою, дивлячись на мене згори вниз із просто обурливо співчутливим виразом, — чому б тобі не піти до громадської лазні? Як помиєшся, то, можливо, якщо тобі дуже пощастить, хтось зголоситься взяти тебе покоївкою.
Йой, так би і зжерла її за це, якби могла. Та я б її за мить ковтнула. Та я б її спопелила!
Але з маленького людського рота вихопилося хіба жалюгідне, безпорадне гарчання, та й того вона, здається, навіть не почула, бо розвернулася й кинула через плече останню пораду:
— Немає сенсу жадати того, чого не можеш отримати, дівчинко. Шоколад не для таких, як ти.
Відтак вона повернулася до шоколадного будинку, де владарювала, і навіть не зволіла замкнути за собою двері.
Аж знемагаючи від люті, я лежала на вулиці й намагалася усвідомити почуте. Повз мене риссю мчали коні, над головою лунала людська лайка. Який сенс бути людиною, якщо я не можу опинитися поряд із шоколадом? Нарешті я знайшла те, чому залюбки присвятила б усе своє життя, але мені не дають змоги навіть до нього підступитися. Якби ж то в мене були мої крила й пазурі! Я б тоді просто вдерлася до шоколадного будинку й забрала шоколад, як і годиться нормальному драконові, подобається їм це чи ні.
Якщо мені знову доведеться зітнутися з тим підступним харчемагом, я його вкушу! І начхати мені, що мої людські зуби надто тупі й дрібні, щоб заподіяти йому справжню шкоду. Я змушу його зняти чари, за будь-яку ціну. А тоді…
Я звелася на всі чотири й відповзла на тротуар, рішуче стиснувши зуби. Дракони ніколи не здаються! І до того ж у Драхенбурзі є ще один шоколадний будинок, хай навіть ота бундючна графиня й назвала його дірою в стіні, про яку не варто говорити.
Я виросла в печері. Мені подобаються діри в стінах.
Тепер у мене недостатньо пристойний вигляд, щоб працювати з шоколадом? Але з якого доброго дива це мусить мене зупиняти? За останні два дні я вже пережила одне перетворення. Тепер, судячи з усього, настав час для другого. Невже воно буде так само важким?
Розділ сьомий
Я й гадки не мала, що люди надають грошам аж такого значення.