Ов-в-в-в-в-ва-а-а-а-а!..
Блаженство вибухнуло в мені. Я аж заточилася від задоволення.
Шоколад-шоколад-шоколад…
Йо-о-о-ой!
І тоді всередині в мене щось спалахнуло, і світ пірнув у темряву.
Розділ третій
Перше, що я усвідомила, розплющивши очі, — це те, що перебуваю в якомусь іншому місці. Лише мить тому я сиділа на задніх лапах і дивилася згори вниз на цього вбраного в яскраві лахи чоловічка із дивовижними кулінарними здібностями. А тепер бачила тільки блакитне небо.
А, то я, мабуть, лежу горілиць?
Це було дивно. Мені досі ніколи в житті не траплялося так лежати. Я ж крила пошкоджу!
Крила! Де мої крила? Я не відчувала їх під собою. Я спробувала була звестися на всі чотири — і впала долілиць. Що це з моїми лапами?
Я роззявила пащу, щоб випустити дим із горла, а тоді збагнула, що диму немає. Чому це в моєму горлі не утворюється дим? Я ж раніше завжди видихала дим, коли мене поймала паніка! А зараз я достеменно була в паніці!
— Обережно, — почула я чийсь голос обіч. Він здався мені знайомим, але якимось неправильним. Востаннє, коли я його чула, він звучав значно тихіше.
Я закрутила головою, роззираючись. Зробити це виявилося навдивовижу важко — але часу сушити собі над цим мізки в мене не було.
Істота, яка стояла поряд, була людиною. Це була та сама людина. Але як це він спромігся стати таким великим? Адже всього хвилину тому був мацюпусіньким, а зараз височів наді мною, наче справдешня башта.
— Рухайся повільно, — порадив він мені. — Тобі буде потрібен якийсь час, щоб призвичаїтися.
— До чого призвичаїтися? — верескнула я.
І завмерла, бо горло обурено стиснулося. Адже це був не мій голос. Мій голос мав гриміти над галявиною. А цей був тоненький і ламкий. Він звучав… Звучав майже як…
Мене пойняв трем, і я впала на землю.
— От. — Чоловік зітхнув і зняв верхній шар свого вереття з грудей та рук. — Схоже, ти змерзла. Либонь, морозить від потрясіння. — Він накинув на мене довгу пурпурову штукенцію, просто на спину, і я наче потонула в ній, а її береги лягли на землю обабіч мене.
Як це вона може бути на мене аж такою завеликою? Ніяк, от хіба що…
— Цього не може бути, — пробурмотіла я отим жахливим, тоненьким, не своїм голосом. — Ні!
— Так, — мовив чоловік. — Вибач, мені й справді шкода, але іншого виходу не було. Урешті-решт, ти збиралася мене з’їсти і була такою величезною, що шансів тобі завадити в мене не було. — Він знизав плечима. — У який ще спосіб я міг це виправити?
Світ закрутився дзиґою в мене перед очима. Мені перехопило дух. Щоб заспокоїтися, я спробувала була встромити в землю пазурі. Але вони відмовлялися грузнути в ній, натомість безпорадно відштовхувались від поверхні.
Я не годна була нахилитися й глянути, що саме стало причиною. Натомість прикипіла очима до цієї брехливої, підступної людської істоти, яка стояла переді мною.
— Ти ж не чарівник! — вигукнула я. — Мене ж бо не надуриш! Ти ж не в чорній оболонці!
— Чорній обо?.. А, збагнув! Це ти, мабуть, маєш на увазі королівських бойових магів у їхніх мантіях… — Він форкнув. — Ні, я не з цих. Вони всі бундючаться, демонструючи видовищну магію на полі битви, тож отримують і золото, і славу, і відповідні шати. А я…
Його вуста розтягнулися в самовдоволеній посмішці.
— А я насправді значно цікавіший. Я харчемаг! Нас таких небагато, але, повір, сили нам не бракує. Тобі ж сподобався гарячий шоколад, який я начаклував, еге ж? А це вже дещо означає.
Дещо означає? Та цей гарячий шоколад був найсмачнішим з усього, що мені випадало куштувати! Самий спомин про нього змусив мій шлунок аж зайтися від хвилі бажання.
Мама так переймалася… а я, схоже, нарешті знайшла те, що було для мене цікавим… у найнедоречнішу мить.
І що це він мав на увазі, коли сказав «начаклував»?
Харчемаг подався вперед і витяг зі свого клунка щось кругле. Воно висяювало на сонці. Мене пойняв жах. Я знала, що воно таке. Дідо якось приніс таку штуку до нас додому із цілою купою іншого хитромудрого людського причандалля, каструль і казанків, щоб ми її роздивилися. Цитрина негайно визначила, що воно.
Дзеркало.
— Хочеш на себе глянути? — спитав харчемаг несподівано лагідно.
«Ні», — подумала я. Але не дозволила собі промовити це вголос.
Адже я була дракон. Не годилося мені демонструвати переляк, особливо на очах у того, хто мав стати моєю здобиччю.