— Перепрошую!.. — обурено почала була принцеса.
Але я заговорила ще до того, як вона завершила.
— У людей є дещо краще за освіченість, — сказала я. — У них є шоколад.
Тоді я всміхнулася широкою людською усмішкою, бо вперше в житті побачила, як усій моїй родині аж заціпило від здивування. Вони спантеличено витріщалися на мене.
Уперше в житті я тямила в чомусь, на чому не розумілася навіть моя старша сестра.
— Зачекайте, — мовила я впевнено. — Я зараз усе вам покажу.
Розділ двадцять третій
Якщо Марина й була здивована, побачивши своїх нових клієнтів, то жодним чином цього не виказала. Вони з Горстом прибули менше ніж за годину після того, як за ними до «Шоколадного серця» відрядили Сілке в супроводі трьох вояків. На той момент величезний майдан перед ратушею звільнили, щоби там могла розміститися вся моя родина. Вояки, певна річ, не пішли — вони чекали всередині ратуші разом із розчарованими бойовими магами, просто про всяк випадок, якщо раптом щось піде не так. Король і кронпринцеса стояли під дверима ратуші разом із лорд-мером, обличчя в них були напружені, проте люб’язні. Принцеси Софії з ними не було. Вона стояла в оточенні драконів і, насупившись і енергійно розмахуючи руками, сперечалася з моїм дідусем про межі людського інтелекту. Хто б міг припустити, що принцеса цікавиться запилюженими старими фоліантами з філософії? Я пошкодувала, що тут немає мого брата — він би залюбки взяв участь у цих дебатах. Та Яспис був би просто в захваті!
Нарешті на віддаленому кінці вулиці з’явилася Марина, за якою йшли Горст і Сілке. Вона обвела всю цю сцену одним довгим поглядом, відтак знизала плечима й підійшла до нас із незрушним, як завше, обличчям. Горст, Сілке й вояки несли тарелі з накривками, а на спинах тягли важезні навіть на вигляд лантухи, схоже, напхом чимось напхані. Сама Марина несла в руках лише один величезний згорток — за формою я здогадалася, що це неймовірного розміру глек-шоколатьєре, загорнутий у рушники, щоб зберегти тепло.
Що саме в цьому глеку, я знала достеменно.
— То що, дівчинко? — спитала вона, коли я підбігла до неї, щоб привітатися. Її погляд ковзнув величезними тілами моїх родичів, їхньою дивовижною лускою, потім перемістився на короля, кронпринцесу й лорд-мера, що стовбичили із закляклими посмішками на обличчі. — Тобі аж так запала ідея змусити мене приготувати шоколад для королівської родини?
— Ви прийшли! — вигукнула я, не в змозі приховати усмішку. — Ви цього разу не забарилися! Не зволікали!
— Гм, — форкнула Марина. — Мені все це вже достолиха набридло. І, до речі… — Вона подарувала мене якимось загадковим поглядом. — Може, це тебе здивує, але після того, як я скуштувала твого гарячого шоколаду, мені раптом здалося, що я здатна на все.
Щось було в її словах — і в тоні також — щось таке, від чого в мене аж засвербіло між лопатками. Щось…
Утім часу вимагати пояснень у мене не було. Король кивнув, наказуючи наблизитися.
— Наша шоколатьє прибула!
Він підвищив голос, щоб його почув увесь майдан, і мої родичі повернули масивні голови. Вони дивилися, як Марина спокійно йде повз них до короля. Обіч неї йшла я, а Горст — за нами.
— Мадам шоколатьє, це наші… е-е-е-е-е… вельмишановні гості. — Його величність нервово показав на мою родину. — Вони воліють скуштувати вашого славетного гарячого шоколаду, адже, вочевидь, чули, що він найкращий у нашому місті.
Лорд-мер пробурмотів щось нерозбірливе, наче похлинувшись. Його обличчя, потішено помітила я, аж побуряковіло спересердя.
— Авжеж! Ми завжди раді прислужитися почесним гостям його величності! — Горст хутко вклонився — спершу королю, кронпринцесі й лорд-мерові, потім моїй родині й принцесі Софії. Вираз його обличчя здавався напруженішим, ніж зазвичай, вибалушені очі заблищали, коли він глянув на величезних драконів, що обсіли майдан — утім посмішка гендляра не полишала його вуст. — То ми можемо починати частування?
За наказом короля двоє вояків поквапилися до ратуші й витягли звідти довгий дерев’яний стіл. Потім та трійця, що прийшла з Горстом і Сілке, заходилася допомагати їм витягати з лантухів і розставляти тарелі з накривками й таці — ласощів тут було вдосталь. На столі з’явилися високі граційні келихи з шоколадним кремом, а біля них — шоколадні тістечка на срібних тацях для пирогів. Величезні тарелі були наповнені більшими, ніж зазвичай, шоколадними горішками,[17] а обіч із ними з’явилися ще й інші десерти, яких мені досі не траплялося бачити — напевне, Марина винайшла їх, поки мене не було. Неповторний, дивовижний аромат шоколаду оповив стіл, змішуючись із хрустким осіннім повітрям, і всі дракони здійняли голови, щойно його вдихнувши.
17
Шоколадні горішки — популярний у XVIII столітті смаколик, різновид шоколадних цукерок у вигляді горішків мигдалю.