Чилі вибухнув хвилею полум’я, у роті наче спалахнула пожежа.
Я заплющила очі. Хвиля теплої безмежної впевненості прокотилася всім тілом. Від подиву я роззявила рота.
Усе було правильно. Це й була я. Як я могла в цьому сумніватися?
І ще: невже саме це чаїлося в мені весь цей час?
Я відкинула голову і заревіла від щастя — а з боків у мене випросталися крила: широкі, сильні й досконалі. На пальцях стрімко вирослі пазурі, і я вся наче вибухнула, ставши раптом зовні такою ж великою, якою завжди почувалася всередині. Тепло огорнуло мене. Я сповнилася сили.
Я увібрала довгі гострі пазурі й розплющила очі, щоб глянути на мою другу родину. Горст витріщався на мене крізь вітрину, вирячивши очі й роззявивши рота. Сілке стояла обіч, погойдуючись на підборах і регочучи від захвату.
— Авантюрино! — гукнула вона. — Та ти ж величезна!!!
Стоячи на порозі «Шоколадного серця», Марина радісно всміхнулася й кивнула.
— Ну ж бо! — гукнула вона. — А як щодо другої частини? Драконка і дівчинка водночас, пригадуєш?
Йой.
Я майже забула. Але це бажання жило всередині мене, чітке і яскраве. Я заплющила очі, зосередилася…
І от вони знову на місці — мої маленькі й вправні людські пальці. Адже з драконячими пазурами на кухні не порядкуватимеш, урешті-решт.
Сілке вхопила мене за руку із захопленим вереском. Ще два тижні тому я б відсахнулася, а тепер міцно стиснула її долоню. Радість сповнювала мене, коли я глянула на Марину й згадала маму, яка вже планувала наступні відвідини міста.
Тепер у мене є новий дім. Але й свою першу родину я не втратила… адже той харчемаг зумів передати мені більше, ніж планував тоді, охоплений панікою. І мої крила відтепер з’являтимуться, щойно мені цього заманеться.
Радість була така величезна, що її годі було вмістити. Але я була дракон і дівчинка водночас, і в мене було достатньо сили, щоб це витримати.
Хитаючи головою й усміхаючись, Горст вийшов на вулицю, щоб приєднатися до нас. Обійнявши Марину за плечі, він вільною рукою показав на вікна довколишніх будинків — ті розчахувалися одне за одним і з них витріщалися на нас вражені сусіди, яким аж заціпило від нестями.
— Щось мені здається, — мовив він, — що тиждень у нас буде цікавезний. І, схоже, саме час найняти кількох кухарчуків…
Розділ двадцять четвертий
— …А взагалі це нечесно, — мовив Яспис шість тижнів по тому.
Це прозвучало вже не вперше, і — я була переконана — не востаннє. І щоразу, почувши від брата цю фразу, я аж тріпотіла від якоїсь легенької зловтіхи.
Він зітхнув і злизнув рештки гарячого шоколаду з писка. А відтак загомзався на купі золотих монет, від чого ті навсібіч розлетілися підлогою печери.
— Тебе ж, на відміну від мене, люди ніколи не цікавили! — пробурчав він. — А тепер ти можеш перекидатися на людину щоразу, як тобі цього закортить! А мама не дозволяє мені навіть відвідати тебе в місті! Вона каже, що й досі не впевнена, що це безпечно!
— Це безпечно, — мовила я. — Слово честі. Члени королівської родини намагаються нам догоджати, адже тепер їхнє місто охороняє ціла зграя драконів. Усі інші королівства їм заздрять — а ще це, вочевидь, вигідно для торгівлі.
— Гм-м-м… — Яспис понуро дряпонув кігтями золоті монети. — У цієї твоєї принцеси Софії є кілька вартих уваги теорій щодо різниці між драконячим і людським інтелектом. Було б цікаво поспілкуватися з нею особисто замість того, щоб повсякчас листуватися…
— Я можу перетворити тебе на людину на кілька днів, якщо хочеш, — запропонувала я. — Мені такі штуки вдаються дедалі ліпше.
Тепер, згадуючи про те, що я — одна із тих самих легендарних харчемагів, я вже навіть не здригалася. Неабияк зарадило те, що Марині на це було начхати — аби тільки я не лінувалася й не використовувала свої новонадбані вміння на кухні.
Але цього ніколи не буде. Тепер я знала, на що здатна, і тільки це примушувало мене ретельніше контролювати свої сили. Я б ніколи не перетворила нікого проти його волі, так, як колись зачаклували мене саму.
Сілке сама наполягла на тому, що не проти стати моєю першою піддослідною. Урешті-решт, завдяки рішенню підтримати наш шоколадний будинок вона за ці останні сім тижнів утоптала більше шоколаду, ніж люди з’їдають за все життя. Також, ставши новою помічницею Горста, вона виторгувала собі незлецьку платню, хоча й наполягала, що працюватиме на умовах часткової зайнятості. Вона просто не могла просидіти на одному місці впродовж цілого дня. Але, коли з’являлася в «Шоколадному серці», кельнерка з неї була чудова, а її листівки щодня приводили до нас нових і нових відвідувачів.