Хай-Тобі-Грець співчутливо поглядав на хлопця і так тяжко зітхав, що кліткою, здавалося, пролітали пориви вітру.
«Ох, що тепер скаже мама!» — з жахом думав хлопець.
— А знаєш, Михасю, у тебе тепер такий класний вигляд! — захоплено гукнув Хома зі своєї клітки.
— Замовкни, дурню! — сердито озвалася Лихоманка, заколисуючи Котьку. — Хіба ти не чув, що зараз оця ганьба роду людського шитиме зі шкіри твого брата чобітки для дружини міністра фінансів?
— Але ж ми можемо повстати і не допустити такого неподобства! — тремтячим голосом запропонував Михасів вихованець. — Вам не спадало на думку, що можна влаштувати повстання драконів?!
— Доки в Амура Ґаланта є цей барабан, він зробить з нами все, що схоче, — громоподібно зітхнув Хай-Тобі-Грець.
— Авжеж зроблю, — підтвердив красень, розвалившись у затишному фотелі. Він крихітними ковточками потягав каву з рожевої порцелянової філіжанки.
Неподалік курили вантажники, а карлик-охоронець полірував рукавом свій пістолет.
Над головою безжального красунчика на стіні драконарію висів великий святковий плакат із Санта Клаусом, який тримав великий лантух різдвяних дарунків, а під плакатом на підлозі валявся недбало кинутий пошарпаний барабан.
— А що це за барабан? Чому ми маємо йому підкорятися? — спитав Михась, розглядаючи луску на своїх лапах.
Хай-Тобі-Грець почухав лапою потилицю.
— Важко пояснити, але спробую. Дракони з’явилися на Землі раптово. Кажуть, їх принесло ураганом. Дев’ять днів і дев’ять ночей бушував шалений буревій, а коли вщух, на землі лежали велетенські крилаті ящури. Щойно вони оговталися, як проявилася їхня шалено люта вдача: вони хапали й жерли все, що рухалося, а особливо їм до смаку припали люди.
Тоді на землі ще жила найдавніша раса людства — дуже мудра, могутня і майже безсмертна. Ще й тепер зрідка трапляються її поодинокі представники — люди називають їх «чарівниками».
Чарівники розуміли, що беззахисне молоде людство не має ніяких шансів вижити поруч з кровожерливими ящурами, і вирішили приборкати хижаків. Одних драконів привчили до рослинної їжі, а тих, хто не зміг призвичаїтися, умовили не їсти людей. Попри всі страшні казки, жоден дракон ніколи не нападатиме на людину першим.
А інші чарівники взялися навчати драконів, і розумні, освічені, добре виховані чудовиська почали поводитися шляхетніше. Нарешті людям і драконам пощастило порозумітися, і крилаті ящури погодилися жити в особливих місцях, щоб не заважати людському прогресу. У нас, в Україні, дракони раніше мешкали на річці Горині, пам’ятаєш казки про Змія Горинича? Однак тепер великі крилаті рептилії лише зрідка трапляються в деяких озерах, в ущелинах карпатських гір та ще, кажуть, є великий заповідник десь у Криму. Наш вид зникає. У крилатих ящурів немає майбутнього на Землі, яка належить людям.
— Але між людьми та драконами ще у давні часи було укладено непорушну хартію[17] про недоторканість. За тим давнім законом ми не чіпаємо людей, а люди не вбивають нас. Але цей білявий негідник зневажає закони. Він купує у браконьєрів та контрабандистів драконячі яйця, насіння драконячих дерев і малих драконенят, щоб шити з них всілякий галантерейний непотріб! — сердито втрутилася Лихоманка.
— Чого це — «непотріб»? — пробуркотів господар драконарію, замислено намотуючи на тонкий палець пасмо білявого волосся. — Я роблю лише ексклюзивні художні речі. З твоєї золотої луски, моя красуне, я зшию чудові вечірні шати для першої леді країни.
Хай-Тобі-Грець кинув зневажливий погляд на безтурботне біло-рожеве обличчя Ґаланта і продовжив:
— Закони законами, але мудрі чарівники все одно непокоїлися, чи не прокинуться колись раптово наші кровожерні інстинкти, і про всяк випадок створили засоби, якими можна приборкати драконів, якщо вони зненацька надумають бешкетувати. Це «чари» — магічні музичні інструменти, що змушують драконів танцювати. І цей барабан — справжнє диво. Людина, яка володіє такою магічною річчю, має особливу владу над драконами і зветься Навігатором[18] Драконів.
— Фі, як нудно — «навігатор»! — обурився Амур Ґалант. — Мені більше до вподоби «володар» або «повелитель».
— То ви і є справжній повелитель драконів, — улесливо підтакнув карлик Треш.
— А чому я перетворився на дракона, щойно почув той барабан? — спитав Михась, роздратовано смикаючи хвостом.
— У тобі є щось від драконів, а будь-які чари одразу виявляють драконячу природу, — сумно пояснив гігант.
— Гарно оповідаєш — я просто заслухався, — зауважив красунчик-галантерейник і поставив на пульт управління транспортером порожню філіжанку з-під кави. Далі неспішно дістав з полиці теку, замислено погортав аркуші з ескізами, обрав один і нарешті задоволено кивнув — те, що треба.
— Ах, ну до справи, — ліниво потягся Амур Ґалант, знімаючи з пальців персні. — І чому така людина, як я, має працювати в поті лиця, щоб здобути шматок хліба? Давайте сюди обробний стіл, — махнув він вантажникам. — Треш, готуйте смертельну ін’єкцію.
Робітники викотили на середину зали довжелезний стіл, оснащений ланцюгами і кайданками. Карлик тим часом порався біля шафки, заставленої якимись скляними флаконами. Ґалант узяв до рук чарівний барабан і наказав:
— Відчиняйте дверцята.
Робітники відсунули важку заґратовану заслінку клітки, де перебували Михась із Хай-Тобі-Грецем.
— Він нізащо не вийде з клітки! Михасю, не виходь! — вигукнув Хома.
— Та невже?
Пальці Амура Ґаланта знову почали вправно вибивати на чарівному барабані ритм маршу. «Раз-два, раз-два, раз-два, раз-два, раз-два, раз-два!» — і знову драконячі лапи самі понесли Михася за поріг. Марно він чіплявся за ґрати, марно пручався, невідворотно наближаючись до загибелі.
І разом з ним у всіх клітках марширували на місці дракони. Навіть у сплячого Котьки самі собою смикалися блакитні лапки.
Певно, Хай-Тобі-Грець теж вийшов би з клітки разом з Михасем, але велетень був прикутий до стіни міцними сталевими ланцюгами.
Усі дракони мовчки гупали лапами, і лише Хома репетував на всю ширину легенів:
— Михасю! Брате! Я — фруктовий, але для цього садюги я зробив би виняток і з’їв би його! Розжував би його!!! Проковтнув би його!!!
Дракон Михась наблизився до столу. Робітники вмить повалили його на металеву поверхню, клацнули кайданки на лапах і навіть на хвості. Тепер він був намертво прикутий до столу і більше не міг пручатися.
— Фу-х-х-х, — Амур Ґалант витер лоба мережаною шовковою хустинкою. — Яке жахливе випробування для моїх бідних нервів! Щоразу боюся, що щось піде не так і ці страховища вирвуться на волю!
Молодик зняв з плеча чар-барабан, кинув на підлогу і підійшов до столу, де Михась з усіх сил намагався звільнитися.
— Хомо! — гукнув старший брат Вербицький. — Якщо тобі пощастить вирватися звідси, ти мусиш подбати про Котьку!
— Заспокойся, йому не пощастить, — байдуже зауважив Амур Ґалант, натягуючи гумові рукавички. — Треш, давай шприц.
Карлик обережно простяг шприц, з гострої голки якого повільно стікала блідо-жовта краплина отрути. Вродливець нахилився над Михасем і…
Щось велике й чорне ураз вистрибнуло з кута за клітками і вчепилося всіма пазуристими лапами в барабан. Клацнули важкі щелепи і за мить на місці, де лежав чарівний інструмент, лишилася тільки жалюгідна купка уламків.
Амур Ґалант здригнувся й випустив шприц на підлогу.
21. Чорний морок на ім’я Спайк
— А-а-а-ай! Це чорний морок! Звідки він тут узявся?! — тонким жіночим голосом вереснув господар крамниці «Elite» і з жаху підстрибнув. Під каблуком стильних ковбойських чобіт щось хрупнуло і по підлозі крихітною калюжкою розтеклася жовта отрута.
Спайк виплюнув рештки мотузки.
17
Хартія —
18
Навігатор —