— ВІДМИКАТИ КАЙДАНКИ! ХУТКО ВІДМИКАТИ! — люто прогарчав хижак, насуваючись на красунчика-галантерейника.
Амур Ґалант тремтячими руками виконав наказ, і Михась хутко зістрибнув з обробного столу.
І лише тоді охоронець Треш оговтався, згадав про свою зброю, миттю вихопив пістолет і, не цілячись, випалив у Спайка. Одним ударом хвоста хижак збив карлика з ніг. Пістолет вилетів з руки охоронця і, обертаючись, ковзнув по кам’яній підлозі.
Треш спробував його наздогнати, але Михась виявився спритніший. Він копнув пістолет, і той відлетів аж до самого водозливу посеред підлоги.
— Акуратніше з цим! Він стріляє! — панічно загорлав карлик.
Михась квапливо підняв решітку стоку і обережно зіпхнув униз страшну чорну штуковину, що мала здатність плюватися смертю.
— КЛЮЧІ! — Олельків хижак притиснувся впритул до Амура Ґаланта, і той від жаху остаточно втратив розум. Він намагався зняти зв’язку ключів з пояса, але тремтячі пальці його не слухалися.
Спайк сам зірвав зв’язку зубами, рушив до клітки Хоми і, взявши ключа в зуби, відімкнув замок. Грушевий дракон миттю вирвався на волю з несамовитим криком:
— Дайте мені того мерзотника!!! Я порву його на дрібні шматки!!!
Та чорний морок несподівано зупинив його, впіймавши за хвіст:
— ХОМО, ВІДЧИНЯТИ КЛІТКИ… — прохрипів Спайк і раптом важко впав набік. — ХОМО, ВИПУСКАТИ…
— Спайку, друже, що з тобою?! — кинувся до нього Хома.
— РОБИТИ, ЩО Я КАЗАТИ! — так люто рикнув хижак, що грушевий дракон не наважився ослухатись і хутко помчав звільняти інших бранців.
— ЦИХ — ЗА ҐРАТИ! — з підлоги озвався до Михася чорний дракон і вказав на переляканого Амура Ґаланта і його спільників.
Михась ширше розсунув заслінку клітки, де раніше був Хома.
— Я нізащо не… — почав галантерейник, але, помітивши, що Хай-Тобі-Грець вже звільнився від ланцюгів і вибирається назовні, ураз чкурнув у клітку поперед усіх.
Хома вже звільнив усіх драконів і повернувся до своєї колишньої клітки з ключами.
— Ми можемо домовитися з вами сам на сам, пане Хомо, — стиха зашепотів Амур Ґалант, хапаючись за ґрати. — Я людина не бідна — я дорого куплю у вас ключ від цієї клітки. Ви все життя зможете споживати самі ананаси…
— Замовкни, падлюко! — відрубав Хома й повернув ключ у замку.
Тим часом усі дракони опинилися на волі. Виявилося, що в майстерні Ґаланта їх було ув’язнено п’ятеро: Хай-Тобі-Грець, Золота Лихоманка, дві лимонні сестри-близнючки з родини фруктових драконів з кумедними іменами Скіпка і Скалка та невеличкий, дуже яскравий червоно-помаранчевий дракон, що звався Гарбузяний Пих.
Вони всі колом оточили Спайка, який непорушно лежав на підлозі. Михась нахилився над хижаком. Біля лівого боку дракона розпливлася пурпурова пляма.
— Спайку, ти поранений?
— НЕ ЗВОЛІКАТИ, ТІКАТИ! — прогарчав Спайк.
— Тебе треба перев’язати, повернися на бік, будь ласка, — попросив Михась.
Однак Спайк відштовхнув його лапи.
— ТІКАТИ, СПАЙКА ЛИШАТИ! — сердито рикнув хижак.
— Припини! Ти можеш загинути! — розхвилювався Хома.
— СПАЙК НЕ ПОТРІБНИЙ, — дракон заплющив очі і відвернувся.
— Як не потрібний?! Ти нам дуже-дуже потрібний! — одночасно вигукнули обидва Вербицькі.
— СПАЙК ПОГАНИЙ… ОЛЕЛЬКО ЙТИ…
Лише тепер Михась зрозумів: Спайк думає, ніби Олелько його покинув назавжди. Він присів і погладив жорстку, як наждак, шкіру.
— Він повернеться. За шість днів закінчуються канікули і він прибуде додому, от побачиш.
— СПАЙК НЕ ПОТРІБНИЙ… — морок скрутився клубком, усім своїм виглядом даючи зрозуміти, що не хоче, аби його чіпали.
— Ти, друже, помиляєшся, — гаряче втрутився Хома. — Олелько не хотів їхати від тебе, його змусили. Але він, до речі, доручив нам з Михасем наглянути за тобою, поки його не буде.
— КАЗАТИ НЕПРАВДУ… — ледь чутно прохрипів поранений.
— Правду! Чистісіньку правду! Ну скажи, з якої б радості ми тягали тобі оті м’ясива?
Цей доказ здався Спайку переконливим.
— СМАЧНЕ М’ЯСО… — промурмотів хижак і перевернувся догори черевом.
Куля поцілила між двома шийними пластинами, з рани постійно тонесенькою цівкою точилася пурпурова кров.
— Його треба негайно перев’язати! — заметушився дракон Михась. — У вас тут є якесь простирадло? — звернувся він до Амура Ґаланта.
— Отам, у шафі, є рушники, — промовив той з-за ґрат. — Шкода, що такий розкішний екземпляр пропадає задурно. З цього чорного мороку вийшло б щонайменше сім елегантних валіз.
— Я його зараз вб’ю! — обурився Хома. — В цього шевця замість серця — ганчірка! А чого це він нашого Спайка весь час «чорним мороком» обзиває? Сам він чорний морок!
— Чорні мороки — рідкісна порода драконів. Вони єдині з нас навчилися вдавати непомітну тінь. Це небезпечні хижаки, відчайдухи і чудові мисливці, от тільки розмовляти в них не надто добре виходить, — озвався згори Хай-Тобі-Грець. — Цікаво, як він тут опинився? Кажуть, ніби тепер мороків уже зовсім не лишилося на Землі.
Довелося зв’язати поміж собою кілька рушників, щоб вийшла пов’язка потрібного розміру. Шию Спайка туго замотали і на білому полотні майже одразу проступила маленька пурпурова плямка, що потроху почала більшати.
— От біда, — засмутилася Золота Лихоманка, — потрібен лікар.
— Лікар? Ветеринар, ось хто потрібен, — зауважив Хома.
— Дурниці, жоден ветеринар не візьметься лікувати дракона, — прогримотів Грець. — У нас особлива анатомія — ми ж вогнедихі.
Михась гарячково намагався знайти вихід. Хто може допомогти пораненому дракону? Хто взагалі хоч щось знає про драконів?
І раптом у пам’яті зринув номер телефону: 075-75575-75. Оті аспіранти з Дослідного Інституту Фольклорної Флори та Фауни, вони ж доглядають драконяче дерево, а отже, мають знатися і на драконах.
— Є тут телефон?!
Він озирнувся і зразу побачив — на пульті керування транспортером, поряд з філіжанкою з-під кави, лежав розкішний платиновий айфон Амура Ґаланта.
Хлопець поспіхом набрав номер.
— Алло, — почувся знайомий голос аспіранта Олекси.
— Ви мене пам’ятаєте? Це Михась!
— Який Михась?
— Пригадуєте, минулого літа я випадково потрапив на ділянку № 77?
— А-а-а, так-так, звісно. Привіт, колего, щось сталося?
— В мене тут важко поранений дракон, що робити?
— Фруктовий?
— Ні, чорний морок.
— Не може бути! Вони ж практично зникли! А що з ним?
— Кульове поранення в шию. Він стікає кров’ю!
— Це дуже небезпечно! У мороків дуже погано згортається кров. Я, звісно, зможу вранці вилетіти до Києва, але боюся, що до ранку він не дотягне. От якби можна було швидко доправити його сюди, в заповідник. Дуже важливо зробити це до світанку.
— Ми доправимо! — прогуркотів Хай-Тобі-Грець.
— Хто це? Чий це голос? — ще більше стурбувався Олекса.
— Це такий здоровезний зелений дракон.
— Гігантський грін, — підказав велетень.
— Гігантський грін.
— Боже мій… вухам своїм не вірю… — вигукнув аспірант. — Може, в тебе там є ще й інші дракони? Скільки їх?
Михась порахував.
— Дев’ятеро, зі мною разом.
— З тобою разом?! От лихо! Я так і знав, що та пригода так просто не минеться! Чуєш мене, Михасю?! Вам не можна залишатися в Києві! Ви мусите вирушити негайно! Заповідник драконів у Криму на Карабі-Яйлі, це місце ще зветься «Кам’яне море». Ми на вас чекаємо. Зможете відшукати дорогу на південь?
— Негайно вирушати?! А якщо… — аж тут щось клацнуло і зв’язок урвався.
Хоч скільки Михась набирав номер, нічого не виходило — у слухавці лунали лише короткі гудки.
— І як ми зможемо доправити Спайка аж у Крим? Ще й до світанку? В таку далечину? — не міг утямити Михась.
— Хлопче, ти тепер дракон, і в тебе є крила. Ми полетимо! Ми полинемо! Гай-гай! Шугонемо на південь! — ревнув Хай-Тобі-Грець і розгорнув здоровезні крила.