І всі дракони раптом, ніби за командою, замахали крильми. У драконарії стався невеличкий ураган.
Михась несподівано відчув, що і в нього позаду щось ворухнулося. Він озирнувся й побачив, що розкрилися його власні крила — фантастично гарні, лазурові, вкриті золотими плямками, наче у велетенського тропічного метелика. І вони були готові підійняти Михася високо вгору і нести світ за очі.
22. Подих Гарбузяного Пиха
Спайк упав у забуття. Він лежав на кам’яній підлозі і важко дихав. Пурпурова пляма на пов’язці повільно, але невідворотно збільшувалася.
Лихоманка зручно прилаштувала сплячого Котьку в фотелі, а сама разом з лимонними сестрами так вправно позв’язувала решту рушників з шафи Амура Ґаланта, що вийшло щось на зразок гігантського наплічника.
— Нікуди ви не полетите, аж доки не звільните мене з цієї клітки, — зухвало зронив Амур Ґалант, поліруючи й без того бездоганні нігті діамантовою пилочкою. Його охоронці збилися за ним у тісний гурт.
— З якої це радості нам тебе звільняти, садюго? — обурився Хома.
— Ви не знаєте коду замка на вхідних дверях, а я не скажу, аж доки не відчините клітку.
— А плювати нам на твої двері, я в них однаково не пролізу, — прогуркотів Хай-Тобі-Грець.
— А як же ти сюди потрапив? — здивувався Михась.
— О, це була незабутня подія — крізь ті двері вкотили яйце завбільшки з чимале барило, — посміхнувся Амур Ґалант. — А коли він вилупився, то перші слова, які я мимоволі проказав, побачивши ту «крихітку», і стали його ім’ям.
— Оцей негідник вирощував мене для того, щоб пошити парадні мундири для цілого загону президентської гвардії. В нього було таке важливе держзамовлення.
— О, так! У цій зеленій лусці в почесного караулу вигляд був би просто неперевершений, а я б непогано заробив, — нахабно зауважив Амур Ґалант.
— Але я виріс, і двері тепер для мене замалі. Але тут є купол… Правда, Пих? — звернувся Хай-Тобі-Грець до невеличкого помаранчево-червоного дракона.
Всі закинули голови вгору. Купол був прозорий — така засклена металева конструкція. Крізь скло у драконарій прозирала нічна темрява.
— Нічого у вас не вийде, це надміцна легована[19] криця, — зневажливо пхикнув із-за ґрат власник драконарію.
— Тобі варто було б знати, що температура полум’я червоних фламів — драконів, до яких належить Пих, сягає температури на поверхні Сонця. Отже, плавиться все. То як, ти впораєшся, Гарбузяний?
— Легко. Тільки ви всі відійдіть он туди, під стінку, щоб вам на голови не накрапала розплавлена криця.
Дракониці начепили на спину Хай-Тобі-Грецю наплічника з рушників, а тоді всі разом обережно поклали туди непритомного Спайка. Потім відійшли у дальній кут і притислися до стінки.
Хома завбачливо підхопив Михасеву куртку і Котьчин комбінезон.
— Навіщо ти тягаєшся з одягом? Кинь, воно все одно зараз на нас не налізе! — обурився старший брат.
— А що скаже мама, коли ви повернетесь додому без верхнього одягу?
Мама… Чи доведеться їм з Котькою ще колись побачити маму? Михась засумував і більше не заперечував.
На середину приміщення повагом вийшов червоний дракон. Своє прізвисько Гарбузяний він, певно, отримав за свій колір, бо лише деякі особливо породисті гарбузи мають таку яскраву помаранчево-червону середину.
Пих підняв морду вгору, і з його ніздрів заструменіли фонтани іскор.
Аж тут Амур Ґалант нарешті збагнув, що ніхто не збирається його звільняти, кинув пилочку і заверещав:
— Випустіть мене! Випустіть! Ви не маєте права! Мені звідси ніяк не вибратись! Ніхто не знає коду цього замка, окрім мене і Треша! Це зрештою негуманно! Я тут можу загинути від голоду, холоду і спраги!
— Не тобі патякати про гуманізм, — озвалася Лихоманка, притискаючи до себе Котьку, — краще помовч і подякуй, що легко відбувся.
— Караул!!! Рятуйте!!! Вбивають художника!!! — казився за ґратами галантерейник.
— Та не гарячкуй так, садюго, я вже викликав з твого айфона міліцію і пожежну команду. Про всяк випадок, — зневажливо фиркнув Хома, захоплено споглядаючи снопи іскор, що струменіли з ніздрів Гарбузяного Пиха.
— Міліцію?! Ні! Тільки не міліцію!!! Будь ласка!!! Не треба міліції!!! Ні-і-і-і-і-і. — остаточно втративши рештки своєї пихи, заверещав Амур Ґалант.
— Тьху, — сплюнув карлик Треш і відійшов подалі.
— КАКХА! — з огидою видихнула Золота Лихоманка.
— ШМАКЛЯ! — разом додали лимонні близнючки.
— ДУРБАН! — підсумував Хай-Тобі-Грець.
І це були найжахливіші лайки драконячою мовою.
Враз із пащеки Гарбузяного Пиха вихопився потужний струмінь розжареного білого полум’я. Купол зім’явся, похилився і вибухнув цілим фонтаном вогняних краплин розплавленої криці та скла.
Ті з киян, хто страждав на безсоння, мали можливість бачити тієї ночі неймовірне видовище: опівночі скляний купол у центрі міста раптом вибухнув полум’яним феєрверком, і з нього вихопилася ціла зграя різнобарвних драконів. Останній, ясно-червоний дракон, раптом знизився, пірнув униз і дмухнув полум’ям на вітрини дорогої галантерейної крамниці. Скло луснуло і почало стікати вогняними краплинами, а всередині спалахнула пожежа.
З усіх сторін до центру мчали з увімкненими сиренами пожежні та міліцейські автомобілі. Пожежникам довелося добряче попрацювати, але до світанку пожежу загасили.
Вранішня преса миготіла сенсаційними заголовками:
«ПОЖЕЖА В ЦЕНТРІ СТОЛИЦІ!»
«КІНЕЦЬ ІМПЕРІЇ ГАЛАНТЕРЕЙНОГО КОРОЛЯ!»
«ВНОЧІ ЗААРЕШТОВАНО ГЛАМУРНУ ЗІРКУ СВІТСЬКОГО БОМОНДУ!»
«АМУРУ ҐАЛАНТУ СВІТИТЬ ЧИМАЛИЙ ТЕРМІН ЗА ШАХРАЙСТВО ТА ЗВ’ЯЗКИ З КОНТРАБАНДИСТАМИ!»
«ПАРАД РІЗНОБАРВНИХ НЛО В НЕБІ НАД КИЄВОМ!»
«ВІЗИТ ПРИБУЛЬЦІВ ЧИ РЕКЛАМНЕ ЛАЗЕРНЕ ШОУ?»
Але все це сталося лише вранці, а напередодні, вночі, зграя драконів зринула над дахами Києва, описала широку дугу і стрімко пірнула у хмари.
23. Дракони у хмарах
На жаль, тієї ночі небо над містом затуляла щільна хмарність. Опинившись у густому тумані, крилаті ящури одразу ж загубили одне одного. Усі ці дракони зростали в неволі і їм ще ніколи не доводилося літати в широкому світі. Усі вони мали крила і від народження мріяли про політ, проте зовсім нічого не знали ні про хмари, ні про вітер, ні про дощ, ні про сніг, ні про туман. Мала дитина, і та краще могла б зорієнтуватися у просторі, ніж ці крилаті велетні.
Дракони, вихопившись зі своєї в’язниці, легко знялися в повітря, але що робити далі в цьому безкрайньому небі, ніхто з них не знав.
Хай-Тобі-Грець зі Спайком на спині потужно зринув угору. Він летів, летів, летів, прошиваючи хмари, ніби гігантська зелена голка, і, нарешті, пронизав наскрізь усі шари снігових хмар. Виринувши з них, гігант опинився над нескінченним волокнистим хмарним морем. Воно тяглося у всі боки до самого обрію. Хмари, хмари. і більш нічого. Тріщав мороз, ясно світили зорі, блідий байдужий місяць марно сподівався зігрітися, загортаючись в легенькі шматочки хмарного дріб’язку.
Хай-Тобі-Грець був готовий долати будь-які відстані, але не знав, у якому напрямку треба рухатись.
«На південь, нам треба на південь!» — сам собі нагадував велетень, але де той південь, було зовсім не зрозуміло. Дракон марно крутився на місці, пірнав у хмари і знову виринав, аж доки нарешті зрозумів, що остаточно загубився.
— Нічого, Спайку, нічого, не хвилюйся, — мурмотів велетень, — зараз ми когось з них знайдемо…
Однак Спайк був непритомний і не міг нічого відповісти. І тоді Хай-Тобі-Грець, здоровезний, дужий дракон, уперше в житті шалено злякався й заревів на всю міць свого могутнього голосу:
— МИХАСЮ-Ю-Ю!!! ХОМ-О-О-О!!! ПИ-И-И-Х!!! ЛИХОМА-А-А-НКО!!! ДЕ ВИ-И-И-И?!!
19
Легована криця —