І справді, він знову почав вправно махати крильми і видихати іскри. За хвилину флам випустив з пащеки фонтан вогню і зізнався:
— Ох, мало не згас!
Якийсь час зграя крилатих ящурів летіла мовчки, але потім Гарбузяний Пих таки не витримав:
— Може, ти й тепер скажеш, що то була якась «оптична ілюзія»? — гукнув він до Михася.
— Звичайно. Це було віддзеркалення Місяця у воді. Якщо ти уважно подивишся у воду, то побачиш там і наші віддзеркалення.
Гарбузяний Пих подивився.
— Віддзеркалення! Оптичні ілюзії! Спробуй здогадайся, що тут справжнє, а що ні! — спантеличено замотав головою червоний дракон.
— На те в нас і є Навігатор, який про все це знає, — лукаво зауважила Лихоманка. — А що проголошує четвертий закон драконів? — «Слухайся Навігатора».
Пих набундючився, але згодом усе ж знехотя зронив:
— Добре, визнаю: ти — Навігатор.
27. Нещасливе кохання лимонних близнючок
— А чого це Дніпро так потовщав? Він тепер уже й на річку не схожий, радше на це, як його, озеро? — поцікавився Хай-Тобі-Грець.
— Це Канівське море, — Михась знову розгорнув татову мапу.
— Море? А де Дніпро?
— Канівське море — це і є Дніпро. Бачиш, отам, біля містечка, гребля? Якщо перегородити річище, то вода отак широко розливається й утворює водосховище. На Дніпрі аж п’ять морів-водосховищ. Київського ми не побачимо, бо воно лишилося північніше від столиці; ось це зветься Канівським, а ще буде Кременчуцьке, Дніпродзержинське та Каховське. Каховське з них найбільше.
— Це ж треба: аж п’ять морів крижаної води! — і Гарбузяний Пих здригнувся, згадавши своє мимовільне купання.
Розмова якось сама собою ущухла.
Було вже далеко за північ, і якби це була звичайна ніч, то Михась уже давно бачив би десятий сон. Втомлений пережитими пригодами, хлопець угрівся на теплій спині велетня й незчувся, як міцно заснув.
Що ж до Котьки, то малий давно вже спав, згорнувшись клубочком у лапах Лихоманки.
У Хоми теж злипалися очі, але грушевий намагався струсити з себе дрімоту, бо трохи соромився інших драконів. А їх зовсім не хилило до сну. Збуджені незвичним відчуттям волі, крилаті чудовиська бадьоро змахували крилами і завзято поглинали враження незбагненного вільного світу.
Та нарешті грушевий дракон знайшов вихід — зачепився однією лапою за довжелезний смарагдовий хвіст Хай-Тобі-Греця, заплющив очі і дрімав на льоту.
Отож зграя драконів линула над чорною водяною поверхнею у світлі повного місяця, а під нею нечутно рухалися шість крилатих віддзеркалень.
Михасеві снилося, що він вихователь у драконячому дитячому садку і йому ніяк не вдається впоратися з дюжиною галасливих драконят. Його вихованці гарчали, верещали, перекидалися, гасали над головою, шарпали один одного. Хлопцеві страшенно дошкуляв нестерпний гамір, але він ніяк не міг умовити малих чудовиськ сісти на килим і тихенько почитати книжку. «Тихіше, будь ласка! Хоч трохи тихіше!» — мурмотів уві сні драконячий вихователь.
Причиною такого тривожного сну, мабуть, був неабиякий шарварок, що зчинився наяву неподалік від Навігатора.
Спочатку в повітрі полинув гучний низький гул:
— У-у-у-у-у-у-у! — виводив рулади нелюдський голос.
— Що це за мурчання?!
— А може — гарчання? — сполошилися сестри Лимонки.
— Я гадаю, це співи, — замислено мовила Лихоманка.
— Чиї співи? — зацікавився Гарбузяний Пих.
— Звісно, драконячі. Гляньте, гляньте — отам, ліворуч, срібний дракон! — озвався Хай-Тобі-Грець і вказав на довгий сріблястий силует, що плив паралельним курсом.
Насправді ж це був, звісно, літак — аеробус 310, що виконував рейс 785/17 Київ-Стамбул. Із 148 пасажирів п’ятеро читали, двоє грали в шахи, троє бізнесменів підраховували прибутки, ще один юнак писав вірші на електронному планшеті, а решта просто дрімали в зручних кріслах. Красуні-бортпровідниці тихенько пліткували у своєму відсіку.
У штурманській рубці мирно світився зелений вогник автопілота[21]. Двоє пілотів і бортінженер з нудьги травили неймовірні байки. Командир, поблажливо поглядаючи на другого пілота — молодого недосвідченого лейтенанта Прохоренка, розповідав:
— Вперше це сталося над Бермудами, рейс на Ванкувер. Пам’ятаєш, Петре?
Сивий бортінженер кивнув і усміхнувся — адже це був улюблений прикол, на який велися всі новачки.
— Йду за розкладом. Ніч така ясна, як оце зараз, і раптом просто нізвідки виникає сяюча тарілка метрів з п’ятдесят завбільшки і йде паралельним курсом, справа.
Усі мимоволі глянули праворуч та так і остовпіли: у зоряному небі паралельним курсом летіла зграя різнобарвних драконів.
Дракони теж з цікавістю роздивлялися літак. Фюзеляж[22] аеробуса вкрився памороззю і виблискував у світлі місяця, мов діамант.
— Справді дракон! — зраділа Скіпка.
— Який гарнюсінький! Він просто сяє! — захоплено охнула Скалка.
— А які в нього охайні крильця!
— А хвостик як він бадьоро тримає вгору!
Мигнув проблисковий маяк.
— Бачила? Він мені підморгнув! — у захваті зойкнула Скіпка.
— А чого це — тобі? Я до нього ближче! Мене він першою побачив! — обурилася Скалка. — Ось бачиш, знову МЕНІ підморгнув!
— Але я трохи жовтіша за тебе й красивіша, тож він підморгує саме мені!
— Кажу ж тобі, мене він першою помітив! Це — мій дракон! — Скалка миттю ринула до аеробуса і вхопила його за крило.
— Може, тебе він і помітив першою, але вподобав саме мене! — заверещала її сестра і смикнула літак за інше крило — у свій бік.
— Ти брехуха! — заридала Скалка, тягнучи літак до себе.
— Сама брехуха! — залилася слізьми Скіпка, щосили шарпаючи крило у свій бік.
У салоні літака з полиць посипалися портфелі і київські торти. Світло замиготіло. Пасажири буцнулися лобами.
Зчинився жахливий лемент:
— Мамо! Мамо моя рідна!
— Господи!
— Господи, помилуй мене грішного!
— Алла!
— Айюхар-Раббу Яссу!
— Ал масііх Ібну-л-лаах!
— Ірхаманіі ана-л-хааті![23]
І всі одночасно натиснули на кнопку виклику бортпровідника.
— Наталко! — гримнув командир до бортпровідниці. — Ти мусиш негайно заспокоїти пасажирів! Негайно!
Він марно намагався впіймати штурвал, щоб вимкнути автопілот і перейти на ручне керування, — літак немилосердно трясло й гойдало, штурвал крутився сам собою, і палець першого пілота ніяк не міг утрапити на потрібну кнопку. Прилади на щитку збожеволіли: авіагоризонт ніби витанцьовував гопака, швидкість змінювалася щомиті, цифри на висотомірі стрибали, з усіх боків миготіли червоні вогники і пищали застережні сигнали. Досвідчений пілот облітав майже увесь світ, але вперше втрапив у таку жахливу ситуацію.
— А що я їм маю казати?! Що наш борт схопили крилаті чудовиська?! — обурилася бортпровідниця, з жахом споглядаючи, як за вікном лобового скла пілотської кабіни миготять лимонно-жовті лапи, крила та хвости.
А Лимонки тим часом усе завзятіше відпихали одна одну від аеробуса, і літак жорстоко тіпало й підкидало.
— Кажи пасажирам що завгодно, але щоб було тихо!
Стюардеса мужньо стрибнула в розбурханий салон і, щосекунди буцаючись об перегородки, чарівливо посміхалася:
— Шановні пасажири! Вас вітає авіакомпанія «Ейр Юкрейн»! — бум! — бум! — Наш політ протікає нормально! — бум! — Швидкість — 800 кілометрів на годину, температура за бортом —34С! — бум! — бум! Тепер ми потрапили в короткотривалу зону турбулентності! — бум! — бум! — бум! Пристебніть, будь ласка — бум! — ремені — бум! Голови схиліть до колін — бум! — бум! — і накрийте згори руками! — бум! — бум! — бум! — бум! — бум! — Приємного вам польоту! — БАБАХ!!! БУХ!!! БУ-БУ-БУХ!!!
— Дівчата, чого ж ви так зухвало чіпляєтесь до незнайомого хлопця?! Де ваша дівоча гордість? — обурилася Лихоманка.
21
Автопілот —
23
«Айюха-р-Раббу Яссу!
Ал масііх Ібну-л-лаах!
Ірхаманіі ана-л-хааті!» —